укради"). Вони були одночасно і правовими, і релігійними, і моральними нормами);

2) ці норми не давали переваг одному члену роду перед іншим,

закріплювали "первісну рівність", жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, оборони від ворожих племен. Основним принципом соціаль­ного регулювання був принцип таліону (рівним за рівне - око за око, зуб за зуб);

3) у цих норм переважало "т а б у" - обов'язкова і незаперечна

заборона (переважно релігійна), недодержання якої у первіс­ному суспільстві вважалося надприродним явищем і суворо каралося (заборона під страхом найтяжчих покарань кровно-родинних шлюбів - інцест; заборона убивати своїх рідних). Порушення табу спричиняло вигнання винного з роду (ост­ракізм), що було рівноцінним смерті. Щодо дозволів (прав) і позитивних зобов'язань (обов'язків), то вони не були роз­ділені: права членів роду були зворотним боком обов'язків, оскільки первісний індивід не мав окремого усвідомленого особистого інтересу, який би відрізнявся від інтересу роду. Адже людина усвідомлює інтереси, а не права. Лише в період розпаду первісного ладу, після появи соціальної неоднорідності, більш самостійного значення набувають відділені один від одного дозволи (права) і позитивні зобов'язання (обов'язки). Позитивні зобов 'язання мали на меті організувати необхідну пове­дінку у процесі приготування їжі, будівництві житла, розпалювання багаття, виготовлення знарядь тощо. Дозволи (суб'єктивні права) як можливості самостійної діяльності, формувалися у випадках визна­чення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джере­лами води та ін. Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, пози­тивні зобов'язання), що стали звичайними засобами регулювання первіснообщинного життя, слугували джерелами формування права.

Тлумачами норм-звичаїв, а пізніше заборон, дозволів, позитивних зобов'язань виступали наймудріші члени роду, старійшини, вожді (у процесі примирення сторін, вирішення конфліктів). Цих неписаних правил поведінки дотримувалися добровільно, їх виконання забезпе­чувалося здебільшого силою суспільної думки, авторитетом старій­шин, воєначальників, дорослих членів роду. За потреби до їх поруш-

/ Ні і ■ їічші влада в первісному суспільстві

ними застосовувався примус, що виходив від роду чи племені (стра-і.і, вигнання з роду і племені, позбавлення вогню, води та ін.). Як особливі процесуальні форми розгляду спорів використовувалися різні двобої; способом "доказування" був різного роду "суд божий" (ордалія) - випробування вогнем, розжареним залізом, водою, отру­тою тощо. Той, хто витримав таке випробування, доводив за допо­могою божественної сили, яка нібито стояла на його стороні, що він є правий, а його твердження про факти правильні (так будував­ся вирок). Особиста образа нерідко відшкодовувалася застосуванням кровної помсти скривдженого до кривдника, його рідних або членів роду. Реакція роду на порушення його звичаїв (а не кровна помста) стала прообразом юридичної відповідальності, яка вже розвинулася в державі.

Перехід від норм-звичаїв до системи правових норм, що спирали­ся на звичай, тобто до розряду "звичаєвого права" (його сино­німом є "архаїчне право"), відбувався завдяки охороні з боку старій­шин, воїнів, жерців, що виділилися із членів роду (племені) як своє­рідні органи управління.

§ 4. Публічна влада в первісному суспільстві

У далеку давнину держави не було. Умовно цей період можна назвати додержавним суспільством, яке пройшло в своєму розвитку три етапи:

• праобщини (первісне людське стадо - становлення первіс­ного суспільства),

• родової общини (зріле первісне суспільство),

• селянської общини (первісне суспільство на стадії розкладу, становлення державності).

Община була універсальною формою організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли (чи проходять) усі народи світу. В період існування праобщини закінчився біологічний розви­ток людини, виникли штучні житла і знаряддя праці з метою самозбе­реження і життєзабезпечення. Люди об'єднувалися в колективи, побу­довані на кровнородинних зв'язках, з владою ватажка. Це стало заса­дою соціальної організованості, що продовжувала розвиватися в пері-од родової общини завдяки колективізму у виробництві і споживанні.

$ 4. Публічна влада в первісному суспільстві

На другому етапі публічна влада - общинне самоврядування -на стадії розкладу первісного суспільства (внаслідок появи надлишкового продукту, трансформації колективної власності в сімейну, поглиблення соціальної неоднорідності, виник­нення майнової нерівності, спочатку - міжродової, а потім внутріш-ньородової, класового розшарування) набула нових ознак:

1. замість зборів усіх дорослих членів роду проводяться лише збори чоловіків;

2. рада старійшин стає органом поточного управління;

3. посада старійшини і вождя одержує матеріальні привілеї;

4. відбувається поділ функцій влади на світську (управління), військову (військове керівництво), релігійну (шамани, жерці);

5. здійснюється диференціація управлінських функцій: у мирний

час - загальні збори і рада старійшин; у воєнний час - вій­ськовий вождь і рада військових вождів;

6) формується племінна бюрократія (управлінська, військова, релігійна), котра здійснює керівництво суспільством уже не тільки в його загальних інтересах, але й у власних, групових, класових;

7) утворюються групи людей, що "спеціалізуються" на виконанні

загальносоціальних справ: адміністратори (формується ієрар­хічна система управління зі схожістю функцій на її різних рів­нях); контролери (контроль за торгівлею, обміном, продуктами виробництва); скарбники (хоронителі добутого під час військо­вих походів чи виробленого продукту, що є одиницею обміну);

8) затверджується єдиноначальність воєнного вождя ("вож- дество" від лат. chiefdom, chief - керівник + dom - панування, володіння), за якою група общинних поселень підкоряється найбільшому, де проживає вождь; в його руках зосереджуються релігійні, військові і судові функції; його військові накази і примус використовуються як управлінські засоби, хоч органи самоврядування ще зберігаються; общинна (суспільна) влада поступово набуває характеру політичної влади.

І ні никає потреба в такій організації суспільства, за якої б публічна ічіііда відокремилася від нього, з особливими загонами людей, що і.ііімаються тільки управлінням і мають можливість здійснювати п|н линований примус. Такою організацією і стає держава. Отже,