турою міжнародно-правовий акт складається переважно з преамбули (вступна частина), основних статей (центральна частина) і заключних положень (заключна частина). Окрім того, він може містити засте­реження, зроблені учасниками договору, і виправлення, прийняті у встановленому порядку.

Міжнародні договори за рівнем їх укладання можуть бути:

• міждержавними =■ приєднання до них або прийняття (укла­дання) їх проводяться від імені України: це угоди, що укладаються між двома чи кількома суверенними державами ца певний строк або безстроково. Набирають сили в порядку, передбаченому для указів Президента України - через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передба­чено самими актами. Публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", у газеті "Голос України", у "Зібранні чинних міжнародних договорів України";

• міжурядовими - приєднання до них чи прийняття (висновок) їх здійснюється від імені уряду України: це угоди між урядами двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково. Набувають сили в порядку, передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України, - з моменту їх при­йняття, якщо пізніший строк не передбачений у цих актах. Публікуються в "Офіційному віснику України", у газеті "Уря­довий кур'єр";

• міжвідомчими =- приєднання до них або прийняття (укла­дання) їх відбувається від імені міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України: це угоди між міністерствами, комітетами урядів двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково. Набирають сили з моменту підписання або з моменту затвердження міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані, Публікуються в "Зібранні чинних міжнародних договорів України", напри­клад, Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством освіти і науки України і Корпорацією Microsoft (28.10.2003 p.)

Не всі договори мають потребу в офіційному схваленні парламен­ту. Ними, як правило, є міждержавні договори. Норми міждержав­них договорів диктують певні стандарти поведінки держав, що дали згоду на їх обов'язковість, Із санкції держави міжнародний акт (дого-

вір) поширюється на її територію, стає частиною національного зако­нодавства.

§ 5. Правовий звичай

Правовий звичай - акт-документ, що містить норму-звичай (стій­ке правило поведінки, що склалося в результаті його багаторазового повторення), котра санкціонована державою і забезпечується нею. Держава визнає не всі звичаї, що сформувалися в суспільстві, а лише ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, збігаються з його інтересами і відповідають історичному етапу його розвитку.

Ознаки правових звичаїв:

1. виникають на основі норм-звичаїв, що регулюють найбільш стійкі суспільні відносини протягом тривалого часу (форму­валися вже під час розпаду первіснообщинного ладу) і міс­тять норми права;

2. санкціонуються державою (під час розпаду первіснообщин­ного ладу їх офіційне санкціонування здійснювалося "вож­дями" - старійшинами роду, племені);

3. виражають суспільні інтереси в територіальних межах будь-якої форми самоорганізації населення;

4. визначаються особливостями (господарськими, етнічними, культурними, релігійними тощо) тієї соціальної групи, де формувалися;

5. перебувають у відповідності з моральними підвалинами соці-

ального середовища, де формувалися;

6) мають обмежені регулятивні можливості - поширюються на незначне коло адресатів, незначну кількість випадків;

7) мають юридичну силу, похідну від суб'єкта санкціонування; Правові звичаїв державно-організованому суспільстві виникають на

основі норм-звичаїв лише після їх санкціонування державними орга­нами - тільки у такому випадку норми-звичаї набувають правового харак­теру, стають правовими звичаями (входять до звичаєвого права, що слугує джерелом права), мають посилання на них в нормативно-правовому акті, а їх додержання забезпечується примусовою силою держави.

Варто відрізняти санкціонування норм-звичаїв від узаконення норм-звичаїв державою. При узаконенні державою норма-звичай,

послугувавши мотивом для видання припису нормативно-правового акта, втрачає значення джерела права, бо формулюється як норма права; джерелом (формою) права виступає вже нормативно-правовий акт (Закони Хаммурапі, Салічеська правда, Алеманська правда, Руська правда та інші найдавніші законодавчі акти надали нормам-звичаям письмової узаконеної форми);

Основні форми санкціонування норм-звичаїв державними орга­нами:

1) судове або адміністративне рішення - санкціонування здійснюється у процесі судової або адміністративної діяль- ності, коли норма-звичай слугує підставою для вирішення спору і стає прецедентом (англо-американський тип право- вих систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця норма повинна: виражати тривалу правову практику; відо­бражати однакову практику - як дії, так і бездіяльності; втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації. Необ­хідність застосування норми-звичаю доводиться в суді або в адміні­стративному органі. Так, Верховний суд Норвегії санкціонував звичаї саамів користатися правом власності на оленярські пасовища в одній з провінцій країни (2001 р.). В європейських державах стають право­вими звичаї ділового обігу після набуття юридичного захисту в арбі­тражному (господарському) суді;

2) нормативні приписи законодавчого акта - санкціонування здійснюється введенням норм-звичаїв до законодавчих актів давніх і середньовічних держав, де вони створили найдавні- ший шар права - звичаєве право (романо-германська сім'я правових систем та ін.); у деяких сучасних держав, особливо країн Африки, Мадагаскарі (звичаєво-общинна група право- вих систем) є чинними й досі; окремі з них (звичаї ділового обігу, торговельні звичаї, міжнародні звичаї, наприклад бан- ківських рахунків, та ін.) діють у правових системах романо- германського і англо-американського типу. Наприклад, в РФ санкціоновано звернення до правових звичаїв корінних наро- дів півночі Росії (Закон "Про гарантії прав корінних нечис- ленних народів РФ"). В Україні Цивільний кодекс містить норму про обов'язок судів при вирішенні цивільних справ застосовувати закон з урахуванням звичаїв ділового обігу

(с.7). Господарський кодекс України (ст.32) таврує будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговельним і чес­ним звичаям, називає такі дії недобросовісною конкуренцією. Крім правових звичаїв, санкціонованих державними органами, діють звичаї, санкціоновані інститутами міжнародних організацій (міжнародні звичаї).

Правові звичаї діють у галузях права: конституційному, цивіль­ному, морському, господарському, торговому, міжнародному та ін.

Для набуття правового характеру через санкціонування норма-звичай: має діяти у правозначущих сферах, не повинна суперечити закону, повинна його доповнювати і ніби "оживляти" своєю мораль­ною стороною (морально діяти необхідно так, а не інакше), не може підмінювати закон.

Дія правових звичаїв (за характером співвідношення із законом):

• правові звичаї на додаток до закону - допомагають тлума­ченню й застосуванню нормативних актів (наприклад, сприя­ють установленню дійсності підпису або того, чи є певні цін­ності сімейним сувеніром);

• правові звичаї крім закону - регулюють суспільні відно­сини, не врегульовані нормативними актами, нерідко закрі­плюються на законодавчому рівні (наприклад, Цивільним кодексом Швейцарії дозволено судді вирішувати спір на основі норм звичаєвого права, якщо відсутні норми закону, що регулюють спірні суспільні відносини);

• правові звичаї проти закону - зрідка застосовуються (у навігаційному праві Італії морський звичай превалює над нормою Цивільного кодексу).

Найпоширенішою є дія правового звичаю на додаток до закону. Вважається, що закон, як писаний нормативний акт, підкріплює свою чинність і загальне визнання завдяки базуванню на правовому звичаї. У приватному праві взагалі не визнається обов'язкова чинність за тими звичаями, які розходяться із законами. Так, у ст. 8 "Загаль­них положень про закон" Італії підкреслюється: "з питань, урегульо­ваних законом або адміністративними актами, звичаї можуть мати обов'язкову чинність у тих межах, у яких це допускаються законами, що посилаються на них"²⁷.

²⁷ Италия: Конституция и законодательные акты. - М., 1988. - С. 62.