Тлумачення (з'ясування) є неодмінним елементом правозасто­совної діяльності: а) необхідно перевірити, чи є офіційне тлумачення норми права, що зафіксована в нормативно-правовому приписі, і за наявності - обов'язково його врахувати; б) недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення; правозастосувач повинен сам тлума­чити норму права, з'ясовувати її зміст, оцінити відповідність фактич­них обставин її змісту, бо без тлумачення її не можна застосовувати, оскільки норма права має загальний характер і в кожному конкретно­му випадку важливо встановити, чи охоплюється цей випадок її дією. До того ж, не кожна норма права викладена в нормативно-правових приписах чітко.

Отже, застосування норм права відбувається за допомогою "кидан­ня погляду" то на норму, то на ситуацію; також за допомогою поза­чергового переходу від аргументації, яка використовується в ситуа­ції, до аргументації, яка стосується норми. Такий перехід завжди є спробою інтерпретації норми, спробою скоригувати відповідно до обставин її зміст, щоб забезпечити справедливе рішення.

3. Прийняття рішення та його документальне оформлення у

правозастосовному акті - складається з таких завершаль­них частин правозастосовного процесу: а) підготовка проекту правозастосовного акта відповідно до вимог правозастосовної техніки; б) формування та фіксація в цьому проекті державно-владного індивідуального припису (рішення), що є діяль­ністю, у процесі якої конкретні факти (мале посилання) під­водяться під дію відповідної норми права (велике посилання); в) перевірка відповідності підготовленого проекту чинним джерелам права; г) прийняття та підписання правозастосов­ного акта; д) доведення змісту прийнятого індивідуального рішення, зафіксованого в правозастосовному акті, до адресату. Індивідуальне рішення, оформлене в правозастосовному акті, завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, одруження, розлучення подружжя, усиновлення дитини). Зазвичай рішення, що прийняте в результаті здійснення складного процесу застосування права та породжує чи змінює конкретні правовідносини, потребує ще однієї стадії, без якої не відбудеться соціального результату.

4. Виконання ухваленого рішення уповноваженими орга- нами - державними органами, державними та іншими орга-

нізаціями, громадянами. Це стадія фактичної діяльності, "роботи" правовиконавчих органів (наприклад, примусове виконання судових рішень державними виконавцями як пред­ставниками влади). На жаль, нерідко ухвалені судами чи виконавчими органами рішення залишаються на папері, що є ущемленням прав і законних інтересів громадян. Виконання чи невиконання правозастосовних рішень в більшості випад­ків залежить від якості самого рішення, його відповідності закону і доцільності, можливості досягти реальної мети. Пра­возастосувач повинен нести персональну відповідальність за використання тих правових можливостей (засобів), які необ­хідні задля того, щоб правовиконавчі органи виявили актив­ність у їх здійсненні. Отже, державно-владне рішення, що є результатом правозасто-сування, виконує подвійну правову функцію: 1) юридичної конста­тації - визнання існування певних фактів, їх правомірності (непра­вомірності), визнання того чи іншого права за певною особою або констатації у цій події факту правопорушення; 2) нового юридично­го обов 'язку - після ухвалення рішення необхідна додаткова діяль­ність, новий обов'язок компетентних органів щодо виконання рішен­ня. Колишні правовідносини припиняються або змінюються, і вини­кають нові.

Усі зазначені дії є головними вимогами застосування норм права і слугують одній меті - правильній кваліфікації фактів, а значить -зміцненню законності і правопорядку.

§ 7. Акти застосування норм права, їх ознаки та види

Акти застосування норм права (правозастосовні акти) - інди­відуальні правові акти-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на осно­ві юридичних норм установлюють (змінюють, припиняють) права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідаль­ності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення.

Ознаки актів застосування норм права:

1) є результатами вирішення юридичних справ і підсумками про­цесу застосування норм права;

2) приймаються на основі нормативно-правового акта або інших

джерел (форм) права і спираються на конкретну норму (норми) права, тобто є законними і обгрунтованими;

3) виходять від компетентних органів держави, їх посадових осіб

або уповноважених на це законом органів місцевого само­врядування чи громадських об'єднань і являють собою кате­горичні, офіційно-владні, обов'язкові для виконання веління, які охороняються примусовою силою держави;

4) адресуються чітко визначеним суб'єктам, тобто є засобами індивідуальної правової регламентації суспільних відносин;

5. поширюють норми права на конкретні юридичні ситуації (виключається поширення на подібні випадки); вичерпують себе одноразовим застосуванням, тобто розраховані на один раз, однак можуть породжувати правові стани, що набувають тривалості (рішення про сплату аліментів);

6. мають певну встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, ухвала, розпорядження), якщо це письмові акти (а їх більшість); крім назви за формою, містять інші чітко позначені реквізити: заголовок, дата та місце видання; назва органів або посадових осіб, котрі їх видали; підписи, дати; мають сувору структуру;

7. можуть бути оскаржені чи опротестовані будь-ким із зацікав-

лених осіб у передбаченому законом порядку. Акти застосування норм права - найпоширеніші види правових актів. Вони входять до системи правових форм управління суспіль­ством: організовують діяльність у різних його сферах, служать дійо­вим засобом охорони і захисту прав і свобод громадян (нарахуван­ня пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі та ін.).

Акти застосування норм права зближує з нормативно-правовими актами те, що вони мають юридичну силу, державно-владний обов'язковий характер. Як і нормативно-правові, правозастосовні акти можуть виходити від тих самих органів і посадових осіб - прези­дента, уряду, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядуван­ня (наприклад, укази президента можуть бути нормативними й інди­відуальними).

Відмінність правозастосовних актів від нормативно-правових: 1) приймаються на основі нормативно-правового акта; 2) є персоніфі-

кованими (індивідуальними); 3) поширюють норму права на конкрет­ний випадок (є одноразовими); 4) містять у собі обов'язок підкорити­ся - виконати сформульоване у справі рішення; 5) не мають зворот­ної сили в часі.

Види актів застосування норм права:

За формою зовнішнього вираження: 1) письмові (таких біль­шість) - акти-документи, можуть бути, як мінімум, двох видів: а) окремі документи (вирок суду); б) резолюції на матеріалах справи (затвердження прокурором обвинувального рішення); 2) усні - акти-слова (виклик понятих); 3) конклюдентні - акти-дії або фізично-діяльнісні акти (застосування працівником міліції табельної зброї або застосування міліціонером-регулювальником жестів дорожнього руху); 4) знакові - акти-символи (дорожні знаки).

За юридичними наслідками: 1) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть); 2) правовідновлювальні (відновлення в посаді); 3) правозмінні (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд); 4) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незакон­ного виселення громадянина Н.).

За способом прийняття: колегіальні; одноосібні. За сферою дії: у часі, у просторі, за колом осіб.

За суб'єктами прийняття: акти парламенту; акти глави держа­ви; акти виконавчих органів влади; акти органів місцевого само­врядування; акти контрольно-наглядових органів; рішення загаль­них судів; акти господарських судів; акти нотаріату; акти керівників підприємств, військових частин та ін.

За юридичною формою: вироки, накази, ухвали, протести, подан­ня, попередження, розпорядження, рішення тощо. Особливе місце серед цих актів займають вироки й інші рішення судових органів, прийня­ті ними при розгляді кримінальних, цивільних або адміністративних справ.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права): 1) регулятивні - офіційно підтверджують або визначають права і обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (свідо­цтво про реєстрацію шлюбу); 2) охоронні - офіційно попереджають конфлікти і суперечки, застосовують попереджальні заходи примусу (відсторонення водія від управління транспортним засобом за наяв­ності підстав вважати, що він перебуває у стані сп'яніння); 3) захис­ні - встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до