ни стало орієнтиром для розвитку всього людства у напрямку створен­им спііповариств і співдружностей держав. Розширює колективні права люді мін піднесення та поглиблення права на інформаційний простір v inIV, на надання різноманітних послуг, що грунтуються на інтелекту­альних інформаційних технологіях (у тому числі на новітніх технологіях досліджень) і технологіях зв'язку (глобальна мережа "Інтернет"), забез­печення інформаційних відносин усередині країни і за рубежем.

У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого поколін­ня прав людини, котре пов'язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом втру­чання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне заплід­нення і виношування дитини для іншої сім'ї, вирощування органів людини з її стволових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (забо­рона клонування людини та встановлення інших правових меж).

Між поколіннями прав людини існує взаємозалежність, що вияв­ляється через принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи.

§ 5. Співвідношення прав людини і прав громадянина

Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, але не є тотожними.

і > таки основоположних прав і свобод людини:

1) с правовими можливостями - сферою автономного існування

людини у взаєминах з іншими особами, суспільством і дер­жавою, набутими на певному етапі історичного розвитку; показником соціального і правового рівня життєдіяльності людини як члена суспільства і суб'єкта права. Соціальний рівень життєдіяльності людини залежить від характеру і рівня соціально-економічного розвитку суспільства, членом якого вона є, і визначається сукупністю таких соціальних факторів: а) інтерес людини, справедливо збалансований з інтересами суспільства; б) мораль суспільства, що переважає в певний період; в) ступінь досягнутої свободи певного суспільства і відповідність їй засобів, використовуваних державою (реалі­зація, забезпечення та обмеження) для захисту прав людини. Правовий рівень життєдіяльності людини, а отже, її правові можливості зумовлюються тим, що будучи соціальними, вони одночасно виступають своєрідними правовими благами, але не безмежними, а такими, які існують як міра свободи особи; формуються у процесі розвитку людства, є здобутком нагро­мадження, набуття людством правових цінностей;

2. належать їй від народження, є природними і не мають потреби в "дозволі" з боку будь-кого, у тому числі дер­жави. Вони визнаються зумовленими біосоціальною приро­дою людини, пов'язуються з фактом народження та життя людини. Ст. 1 Загальної декларації прав людини ООН 1948 p. наголошує: "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах". Права і свободи не обмежені тери­торією держави (позатериторіальні) і національністю людини (наднаціональні), а належать їй вже тому, що вона є людиною й покликані формувати і підтримувати в ній почуття власної гідності, індивідуальність;

3. є невідчужуваними: вони не можуть бути свавільно "забрані" владою держави, оскільки не "дані" нею. Це природні невідчужувані права. їх можна лише тимчасово обмежити в законодавчому порядку у певних конститу­ційно передбачених випадках, як от: введення надзвичай­ного і воєнного стану, загроза суспільній і державній без­пеці, основам конституційного ладу, здоров'ю населення,