моральності суспільства тощо. Без прав і свобод людина не може існувати як суб'єкт права, вступати у відносини з іншою людиною, суспільством і державою. Якщо органи держави та місцевого самоврядування порушують права і свободи людини, то вони повинні нести відповідаль­ність за законами. Зокрема, кожен має право на відшкоду­вання коштом держави чи органів місцевого самовряду­вання матеріальної та моральної шкоди, завданої незакон­ними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України);

4. є необхідними для задоволення основних потреб, без яких людина неспроможна нормально існувати і розвиватися. Це - життєвий достатній рівень для кожної людини і її сім'ї: достатнє харчування, одяг і житло; постійне поліпшення умов життя; справедливі і сприятливі умови праці, винагорода за працю, справедлива зарплата, право на пенсію та ін. Вони закріплені в ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соці­альні і культурні права, є результатом розвитку природних прав, мають конкретно-історичний характер, зумовлюються станом розвитку суспільства і держави;

5. є загальними і рівними для всіх людей, тобто даються в однако-

вих "дозах" усім людям незалежно від національності, статі, релігії, політичних переконань, службового становища та ін. Люди рівні в гідності і правах, рівні перед законом і судом. Здійснення чимало прав і свобод залежать від можливостей суспільства - рівня його економічного, політико-соціального, духовно-культурного розвитку. Звичайно, рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, як і потреби самої людини;

6) закріплені як міжнародні стандарти, котрі повинні реально

гарантуватися державою - принципи і норми про зміст і обсяг прав людини зафіксовані в юридичних актах і документах міжнародних організацій (або їх органів), є обов'язковими або рекомендаційними настановами для вну­трішньодержавної юридичної практики; водночас вони слу­гують правовою основою для інших прав, які є не менш зна-

чущими, ніж основоположні. Основні міжнародні доку­менти про права людини: Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль­турні права та Міжнародний пакт про громадянські і полі­тичні права, прийняті ООН у 1966 p., Європейська Кон­венція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. тощо. Визнання, додержання, охорона і захист держа­вами основоположних прав людини, закріплених у міжнарод­них актах, - показник того, що вони не тільки стали об'єктом міжнародного регулювання, але і є міжнародними стандар­тами, яких повинні дотримуватися усі країни, тобто є універ­сальними ("вселюдськими"). Функціонують спеціальні між­народні органи (Комітет ООН з прав людини, Європейський суд з прав людини та ін.), що спостерігають за додержанням і захистом прав людини.

§ 7. Види основоположних прав і свобод людини і громадянина

Терміни "права" і "свободи" поєднуються єдиною правовою природою суб'єктивної о права, хоча вони не тотожні.

Термін "права'' передбачає конкретні напрями діяльності люди­ни, і об і о вказує міру її можливої поведінки, закріплену в нормативно-правових актах (право на працю, право на освіту та іп.). Права гаран­туються, забезпечуються державою.

Термін "свободи" підкреслює широкі можливості людини, не позначає конкретних результатів, а націлює на самостійний вибір індивідом варіанта своєї поведінки (свобода слова, свобода преси, свобода договору та ін.). Зазвичай гарантією свобод є лише невтру­чання держави у сферу її реалізації.

Види прав і свобод людини і громадянина за сферою їх реалі­зації в суспільному житті. Громадянські (особисті) права і свобо­ди - це природні, основоположні, невід'ємні права людини. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народжен­ня має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автоно­мію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дають людині змогу бути самою собою у стосунках з

іншими людьми і державою. Ці права є загальними, надтериторіаль-ними і наднаціональними.

До громадянських (особистих) прав зазвичай належать можли­вості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і морально-психологічної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього особисті права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права і свобо­ди: на життя, особисту недоторканність, свободу пересувань, вибір місця проживання, безпечне навколишнє природне середовище, житло та ін. Духовні права і свободи: на ім'я, честь і гідність, свободу думки (світогляду), свободу віросповідання.

У конституціях багатьох держав громадянські (особисті) права поєднуються в одну групу з політичними правами. Підставою для цього є переважно незалежність їх здійснення від ресурсів держави, а також спрямованість обох видів цих прав на забезпечення свободи особи в її індивідуальних і суспільних виявах.

Політичні права і свободи - можливості (свободи) громадяни­на брати активну участь в "управлінні державою та у громадсько­му житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості. Це право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місце­вого самоврядування, право на утворення громадських об'єднань і участі у їх діяльності, право звернення до органів держави, свобо­да демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода преси, радіо, телебачення та ін.

Економічні права і свободи - можливості (свободи) людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися предметами споживання і основними чинниками господарської діяльності: влас­ністю (право на власність) і своєю робочою силою (право вибору роду занять), використовувати її самостійно або за трудовим договором (право на працю), виявляти підприємливість та ініціативу в реаліза­ції своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (свобода підприємництва).

Аж до середини XX ст. найважливіші з цих прав - право на приватну власність (володіти, користуватися і розпоряджатися нею), на підприємницьку діяльність і вільне розпорядження робочою силою - зазвичай розглядали як фундаментальні, основоположні права особи і поєднували їх із правами особистими (громадянськи­ми). У сучасних конституціях та інших нормативно-правових актах

ні права частіше називають економічними і виділяють у віднос­но самостійну групу, однопорядкову з правами громадянськими (особистими), політичними.

Соціальні права і свободи - можливості (свободи) людини і громадянина бути соціально захищеним державою: право на отри­мання належної зарплати (стипендії); право на соціальне забезпечен­ня у разі хвороби, каліцтва, втрати годувальника; право на охорону здоров'я та медичну допомогу; право на захист материнства й дитин­ства; право на соціальне страхування; право на відпочинок, право на гідний рівень життя; право на екологічно чисте довкілля (безпечне для життя і здоров'я) та ін.;

Культурні (гуманітарні) права і свободи - можливості (свободи) збереження і розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на: освіту; вільний вибір мови спілкування, виховання, навчання і творчості; доступ до культурних цінностей; користування установами культури; викорис­тання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; віль­ну наукову, технічну і художню творчість; охорону інтелектуальної власності; інформацію про культурне життя.

До означених прав і свобод людини можна додати як самостійні екологічні, інформаційні тощо.

Соціальні, культурні і деякі економічні права визначають обов'язки держави забезпечити кожному нужденному мінімум засо­бів існування, соціальної заможності, тобто так звану соціальну безпе­ку, без якої неможливо підтримувати людську гідність, нормально задовольняти первинні потреби і духовний розвиток.

Існує також класифікація прав і свобод людини і громадянина залежно від спрямованості потреб щодо сфери суспільних відносин: фізичні (право на життя, охорону здоров'я, медичну допомогу та ін.); особисті (на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свободу думки і слова); політичні (наприклад, право на громадянство, на свободу об'єднань в політичні партії тощо); економічні (право на власнії' 11., на підприємницьку діяльність та ін.); гуманітарні (право на освіту, сиоіюду творчості, авторські права тощо); права на соціальний иічис і (зокрема, право на соціальне забезпечення, право на житло).

А' книфікіїцін прав і свобод людини: а) за способом здійснення -ті іншії, пне и ті і; •>) пі суб'єктним складом здійснення — індивідуаль-