розумних межах і за певних обставин передбачати юридичні наслід­ки своїх дій. Допомогти громадянам у цьому питанні покликані суди, які здатні враховувати обставини, суспільно-політичні відносини, що змінюються, та "динамічно" тлумачити Конституцію і закони, орієн­туючись на вироблені в певній правовій системі уявлення про право­ві цінності, загальні принципи права, користуючись тими інтерпре-таційними методами і засобами, що відбивають професійний досвід однакового застосування Конституції і законів за одночасного вико­ристання "здорового глузду" (розуміння і тлумачення норм права відповідно до конкретних реальних обставин). З цим принципом тісно пов'язаний принцип правової безпеки і захисту довіри грома­дянина до надійності свого правового становища, тобто віра в те, що його правове становище з часом не погіршиться.

8. Дієвість принципу поділу державної влади досягається завдя­ки здійсненню конституційно визначеного поділу владних повно­важень (компетенції) між законодавчими, виконавчими і судовими органами, порядку їх формування і термінів функціонування, консти­туційного механізму "стримувань і противаг" - методів і форм право­вого обмеження дій однієї влади з боку іншої. Тільки за дотримання цих вимог виключається узурпація всієї (чи значної частини) влади в руках одного органу або особи.

9. Всебічна реалізація принципу справедливого суду має вирі­шальне значення у забезпеченні принципу верховенства права і правової держави; полягає у здійсненні правосуддя як форми захис­ту права судовою владою, розгляді і вирішенні цивільних, криміналь­них, адміністративних справ, а також економічних спорів з метою охорони прав і законних інтересів громадян, організацій, суспіль­ства і держави. Правосуддя має здійснюватися при дотриманні таких вимог: а) доступність судового захисту; б) проведення судо­вого захисту і винесення рішення на основі закону; в) обов'язковість виконання ухвалених рішень; г) можливість скасування вищим судом рішення нижчого суду, яке не набрало законної сили; д) неоспорюва-ність остаточного судового рішення, яке набрало законної сили. Суд уособлює справедливість, і його діяльність не може бути поза морал­лю, непрозорою. Незалежність і неупередженість судців є запорукою зміцнення гарантій захисту прав і свобод людини.

10. Додержання принципу правової законності і забезпе- чення правового порядку означає, що встановлення чи санкці-

оііування та реалізація норм права відбуваються відповідно до правила, за яким закон має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; підзаконні акти відповідають закону; закони приймаються, змінюються і скасовуються законним (легаль­ним) шляхом; усі державні органи й організації, посадові особи, а також громадяни та їх об'єднання виконують приписи законів. Водночас при застосуванні норм права, їх тлумаченні уповноваже­ні особи не можуть обмежуватися виключно юридичними нормами, що містяться в офіційних актах, виданих владними органами, тобто позитивним правом, а повинні враховувати "надпозитивні" право­ві чинники, передусім природні, невід'ємні і невідчужувані права і свободи людини, виключати прояви свавільної влади як держави над людиною, так і людини над людиною. А забезпечення право­вого порядку є не просте формальне дотримання порядку, перед­баченого законами та іншими нормативними актами, а всебічний контроль суспільства над діяльністю державної влади за допомогою відповідних правових механізмів.

Верховенство права і правова держава гарантують ефективність дії правової системи і поглиблення взаємодії національного суспіль­ства зі світовим співтовариством.

§ 6. Соціальна держава

Термін "соціальна держава" з'явився до Другої світової війни в працях Лд. І Іренса, Г. Ф. Шсршснсвича. Майже одночасно з ними О. І ірке (1 841 ІУ2 1) ввів у науковий обіг термін "соціальне право". Поняття "соціальна держава" сформульовано в 1929 р. німецьким державознавцем X. Хеллером, після чого воно поширилося в Євро­пі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспіль­ства був орієнтований на принцип індивідуалізму, а не на колектив­ну свідомість.

Після Другої світової війни ідея соціальної держави набула особливого значення, де слово "соціальна" несе велике людське навантаження. Воно підкреслює, що держава здійснює одну зі своїх основних функцій - соціальну, тобто бере на себе турботу про мате­ріальний добробут громадян, особливо тих, хто має потребу в соці-

альному захисті; регулює економіку з обов'язковим урахуван­ням екологічних вимог; забезпечує захист економічних і соціаль­них прав людини. Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги матеріально незабезпеченим грома­дянам, але і насамперед бере на себе відповідальність за підтрим­ку стабільного економічного становища громадян, збереження в суспільстві соціального миру. Ідея соціальної держави закріплена в конституціях деяких країн Західної Європи (Німеччина, Іспанія та ін.). Ст. 1 Конституції Іспанії 1978 р. вказує, що Іспанія - соці­альна, правова і демократична держава, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Ст. 20 Конституції ФРН 1949 р. підкреслювала про те, що ФРН є демо­кратичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною респу­блікою. Було прийнято низку міжнародних актів, зокрема Європей­ську соціальну хартія, Міжнародний пакт про економічні, соціаль­ні і культурні права, у яких передбачалося підвищення мінімальних соціальних стандартів.

Соціальна держава грунтується на розвиненому громадянсько­му суспільстві і ефективній правовій системі та здатна відповідно до принципів верховенства права і соціальної справедливості забезпе­чити усім громадянам (в тому числі й соціально ураженим) гідний рівень життя, гарантувати соціальну стабільність, соціальну безпеку і соціальну допомогу, громадянський мир і злагоду в суспільстві.

Ознаки соціальної держави:

1) ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, сус-

пільстві соціальної демократії; на ефективній правовій сис­темі;

2) передбачає стабільну збалансовану економічну основу - роз-

винене соціально орієнтоване ринкове господарство; розумна пропорція між виробничими і невиробничими секторами еко­номіки;

3) має юридичну основу - цивілізоване соціальне законодавство,

що відповідає принципу соціальної справедливості та дина­мічно реагує на зміни соціально-економічних процесів;

4) гарантує поєднання державної турботи про соціальну захи-

щеність основних прав громадян відповідно до закону і соці­альної активності самих громадян;

5) гарантує соціальну безпеку громадян, котрі самостійно (завдяки своїй активності) забезпечують необхідний/достат- ній рівень матеріального добробуту для себе і членів своєї сім'ї, тобто створює умови для реалізації права на працю, професійне навчання, перекваліфікацію, рівні стартові мож- ливості для молоді тощо;

6) надає соціальну допомогу громадянам (хочби на рівні прожит-

кового мінімуму), які неспроможні нести відповідальність за свій добробут, тобто соціально ураженим шарам населення -старим, непрацездатним, хворим (на СНІД); безробітним з незалежних від них причин; малолітнім дітям, котрі не мають батьків та ін. Здійснення комплексних програм соціалізації щодо названих груп населення спроможне перебороти їх від­чуження від основної соціально забезпеченої частини сус­пільства;

7) проводить соціальну політику, спрямовану на зміцнення соці-

альної стабільності і злагоди в суспільстві, зведення до міні­муму надмірного майнового розшарування населення, фор­мування "середнього класу" (розумне обкладання дохо­дів). Соціальна і економічна нерівність мають бути такими, щоб кожна людина могла розумно очікувати переваг для себе та мати відкритий доступ до посад, змогу змінити своє соціально-економічне становище. У світі існують класифікації соціальних держав за різними крите­ріями.

За обсягом змісту: 1) "соціальна держава " - це держава, що спря­мовує виконання своїх соціальних функцій на пом'якшення наслід­ків економічних криз, не торкаючись економічної основи функціону­вання суспільства; 2) "держава добробуту" - держава, що охоплює своєю увагою широкий спектр соціальних проблем, втручається в економіку суспільства заради соціальної безпеки громадян.

За моделями ринкової економіки: 1) "позитивна держава" (США), у якій найменший ступінь втручання держави в економіку і соціальне забезпечення орієнтовано на додержання індивідуалізму і захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави висту­пає як засіб контролю); 2) "соціальна держава " ("держава соціаль­ної безпеки" (Велика Британія), у якій забезпечується гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціаль-