§ 7. Релігійно-правовий текст

Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма) -акт-документ, який містить церковний канон або іншу релігійну норму, що переплетена з нормами моралі і права, санкціонована державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпе­чена нею (Веди, Біблія, Тора, Коран, енцикліки папи римського).

Ознаки релігійно-правових текстів як джерел права:

1. мають документальну (письмову) форму - існують у вигляді збірників: Біблія, Коран, Сунна, Тора, Звід канонічного права, релігійні книги буддистів та ін., у рішеннях зборів віруючих або духівництва (постанови соборів, колегій, конференцій), у творах авторитетних релігійних письменників ;

2. як першоджерело виступає воля божества, виражена у вірую-

чих книгах;

3. мають систематизований характер - складаються із системи переплетених норм релігії, моралі, права як "боговстановле-них" правил поведінки для людей;

4. створюються, як правило, на підставі життєвих казусів і мають

метафоричну форму викладу нормативного матеріалу;

5. мають персональний, а не територіальний характер - поши­рюються тільки на віруючих і є для них певними офіційними релігійно-нормативними актами;

6. затверджуються вищими органами церковної влади (постанови

Вселенських соборів та ін.);

7) реалізуються переконанням, виконанням, дотриманням і при-

мусом.

Доповнює релігійно-правові тексти як джерела права їх тлума­чення богословами, правознавцями, церковними авторитетами, яке слугує додатковим джерелом права, наприклад Талмуд виступає джерелом тлумачення для Тори, фетви або "толки" (сунітські, шиїт­ські, ханітбалістські та ін.) - для Корана.

Кожна із правових систем релігійного типу виникла і розвинула­ся на власних релігійних системах - іслам, іудаїзм, індуїзм, християн­ство. Первинними "клітинами" цих систем є релігійні норми - прави­ла поведінки обов'язкового характеру для віруючих різних віроспо­відань, що встановлені або затверджені органами церковної влади з метою регламентації певних сфер суспільних відносин відповід-

но до їх компетенції. Релігійні норми визначають порядок органі­зації і діяльності релігійних об'єднань (громад, церков, груп вірую­чих та ін.), відправлення обрядів, сповідання релігій. Чимало релігій­них норм має моральний зміст (заповіді). Основою морального життя культур іудаїзму, християнства, ісламу слугує кодекс Мойсея з його "не убий", "не кради", "не лжесвідчуй", "не перелюбствуй". Він вима­гає діяльного дотримання моральних заборон. Деякі норми слугують одночасно і релігійними і правовими (мусульманське право, інду­їстське право, іудаїстське право, канонічне право). Релігійні норми набувають властивостей норм права через: а) визнання державою; б) характер суспільних відносин; в) потреби віруючих.

Норми права, що містяться в релігійних текстах, хоч і тісно пов'язані між собою, є неоднорідними за функціональним призначен­ням, за ступенем впливу на суспільні відносини, за сферою дії, за зміс­том і характером реалізації. Релігійно-правовий текст має поширен­ня в правових системах релігійного типу (наприклад, у мусульман­ських країнах). У деяких державах релігійна норма тісно переплелася з правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки). В Україні релігійна норма незначно присутня на законодавчому рівні - визнані деякі релігійні свята.

§ 8. Правова доктрина. Коментарі до юридичних текстів

Правова доктрина - акт-документ, який містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими з метою вдосконалення законодавства, усвідомлені (сприйняті) суспільством, і підтримується (формалізується) державою.

Ознаки правової доктрини:

1. є науковим обґрунтуванням соціально значущих проблем;

2. становить логічно пов'язані системи філософських і правових

ідей і принципів концептуального рівня;

3) є домінуючою науковою концепцією, котра після її офіційної

апробації може бути документом імперативного (а не декла­ративного) характеру, який відповідає найвищому рівню в ієрархічній системі засобів регулювання суспільної і держав­ної життєдіяльності;

4. задає параметри державно-правового життя, спираючись на досягнення національної і світової юридичних думки і науки;

5. покликана виконувати функцію наукових і політичних підстав

нормативно-правового регулювання відносин у тих сферах, у яких вона створена (освітня, військова та ін.);

6) набуває нормативного закріплення, обов'язковості у вигляді послань, звернень, основних напрямів державного і суспіль- ного життя, тобто формалізується, чим відрізняється від пра- вової теорії;

7) ґрунтується на підтримці держави, її вищих посадових осіб. Правові доктрини сприяли розробленню римського права - Дігес-

ти Кодексу Юстініана містять науково оформлені концептуаль­ні ідеї видатних юристів (Папініана, Гая, Модестіна, Павла, Ульпі-ана та ін.), яким надано загальнообов'язкове значення як джерелам права. На них спиралися судді при вирішенні справ. Правова доктри­на слугувала безпосереднім джерелом права у правових системах англо-американського типу. До доктринальних джерел англійської конституції, на які робляться посилання у судах англійського загаль­ного права, слід віднести: "Трактат про закони Англії"" Г. Бректона (1250 г.), "Коментарі до законів Англії" У. Блекстона (1765 г.), книгу "Англійська конституція" Беджгота (1865 г.).

В ісламських країнах правові доктрини визначили напрями розви­тку мусульманського права. Тому мусульманське право сприймаєть­ся як досконала політико-правова доктрина. У наші дні ісламсько-правова доктрина лише в деяких країнах залишається джерелом права (Саудівська Аравія, Оман, окремі князівства Перської затоки), а у більшості країн (Єгипет, Сирія, Йорданія, Судан, Ліван) вона віді­грає роль формального джерела права тільки в окремих випадках.

Вплив правової доктрини у багатьох країнах є безсумнівним, однак вона має субсидіарний характер стосовно провідної форми права - закону (чи судового прецеденту). Як і в інших державах, в Україні правова доктрина офіційно не визнається джерелом Оформою) права, але наукові праці юристів використовуються для формування моделі правового регулювання.

Певну допомогу в нормопроектній і правозастосовній діяльнос­ті в Україні та в багатьох інших країнах світу мають коментарі до юридичних текстів. Вони є тим допоміжним науково-практичним матеріалом, яким послуговуються законодавці при формуванні моде-

лі правового регулювання, вдосконаленні нормативно-правових акт ів та судді у процесі вирішення юридичних справ, особливо тоді, коли необхідно перебороти прогалини і колізії в праві. Підготовлені вченими-юристами постатейні коментарі до текстів кодексів та інших законодавчих актів не мають загальнообов'язкового характеру, але слугують кваліфікованими рекомендаціями, побажаннями щодо того, як сприймають ту чи іншу норму права.

Учені можуть і повинні більш ґрунтовно впливати на розроб­ку концепцій законодавчих актів, здійснювати науковий супровід їх прийняття, формувати правову доктрину. Через правову доктрину ідеї теорії вчених-юристів втілюються у правових приписах законо­давчих актів і стають обов'язковими для виконання всіма суб'єктами права.