• спеціально-юридичні - терміни, що мають особливе юри­дичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття (застава, володіння, переведення боргу, колективний договір, заповіт, позов, апеляція).

Одним із головних завдань удосконалення юридичних термінів в Україні є приведення їх у відповідність із термінами європейського і міжнародного права.

За ступенем охоплення правом регульованих суспільних відно­син розрізняють терміни загальноправові, міжгалузеві, галузе­ві. На відміну від міжгалузевої термінології, що використовується в декількох галузях законодавства (наприклад, матеріальна відпові­дальність, значний збиток, вина), галузева термінологія спирається на предметно-логічні зв'язки і співвідношення понять, що відобража­ють специфіку лише її сфери суспільних відносин і не поширюють­ся на інші. Поняття терміна, котре використано в одній галузі законо­давства, може бути неоднаковим за змістом із терміном, що містить­ся в іншій галузі. Наприклад, термін "декларація" у конституційно­му законодавстві може використовуватися як документ, який прого­лошує принципи і має рекомендаційний характер; у митному зако­нодавстві - як заява, що подається у разі провезення через кордон цінностей; у податковому законодавстві - заява особи про доходи, отримані протягом року; у міжнародному праві - заява, якою держа­ви проголошують принципи своєї внутрішньої і зовнішньої політики або декларують свою позицію з конкретних питань, та ін. Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в норматив­ному тексті певного поняття послідовно вживався той самий термін, а при позначенні різних, незбіжних між собою понять використову­валися різні терміни. Щоб уникнути неправильного розуміння норми права, закон повинен указати, в якому значенні вживається термін, що міститься в ньому, привести його дефініцію.

Посередником між поняттям (визначає змістову характеристи­ку права) і терміном, що виражає поняття (назву поняття) є дефіні­ції (визначення поняття). Ухвалені закони повинні термінологічно стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскріз­ні для всієї галузі законодавства.

Правові дефініції-це стислі логічні визначення, що містять найіс­тотніші правові ознаки понять, через які розкривається їх сутність. Правові дефініції є вихідним матеріалом для створення нормативно-

7. Нормотворча термінологія, правові дефініції, юридичні конструкції

го (законодавчого та підзаконного) акта чи нормативного договору. Підготовка проекту будь-якого нормативно-правового акта зазвичай починається з формулювання основних дефініцій, які уточнюють­ся, коригуються в процесі подальшої нормотворчої роботи. Право­ві дефініції, що містяться в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, не завжди тотожні дефініціям науки права, тобто тим, що розробляються і вживаються в юридичній науці, хоча нормотворча практика у формулюванні важливих понять має спира­тися на наукові досягнення.

Розміщення правових дефініцій у нормативно-правових актах має свою ієрархію, яка відповідає ієрархії чинного законодавства: Консти­туція (найважливіші), закони (важливі), підзаконні акти (конкрети­зуючі). Дефініції мають бути введені в їх тексти лише у разі, коли в цьому є потреба. Відсутність необхідних дефініцій шкодить якос­ті нормативно-правового акта. У вітчизняній нормотворчості майже традиційним стало наведення дефініцій на початку тексту акта або його найважливіших складових (розділів, глав).

Юридичні конструкції - передбачені законом моделі (типові схеми) стійкої побудови нормативного матеріалу у вигляді системи взаємозалежних і внутрішньо єдиних елементів правового характеру (правомочностей, обов'язків, відповідальності, процедур), що забез­печують підтримку зв'язків між учасниками правовідносин. Якщо зміст поняття виявляється через систему їх суттєвих ознак, то зміст конструкції розкривається через системні функціональні зв'язки її складових елементів.

Особливі юридичні конструкції дають змогу вводити в дію залежно від обставин різні правові норми, оскільки вони (юридичні конструкції) мають таку нормативність, яка охоплює сам зміст право­вого регулювання. Бездоганність конструкцій - показник доско­налості нормотворчості. До таких юридичних конструкцій можна віднести конструкції правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція), змісту правовідносин, необхідної оборони, суб'єктивних прав, скла­ду злочину, юридичної особи, складу угоди, колективного договору та ін. У розгляді юридичних справ потрібно враховувати всі елемен­ти юридичної конструкції, недооцінка хоча б одного з них несприят­ливо позначається на їх результатах.

Правила побудови юридичних конструкцій: а) нормативна побу­дова (нормативні приписи закріплюють зв'язки між правами і