§ 3. Функції правосвідомості

Функції правосвідомості - основні напрями оволодіння право­вими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в ціло­му. Правосвідомість - елемент правової системи, що перебуває у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою; визначає розвиненість право­вої культури.

Основні функції правосвідомості:

1) пізнавальна (гносеологічна, когнітивна, інформаційна) - перед-

бачає нагромадження знань про право, про юридичну прак­тику, інформованість про нові нормативні акти, про зміст юри­дичних норм, адже без інформації про закон та її осмислення не може бути і ставлення до нього (правові знання). Необхідність і обсяг правових знань особи зумовлені тим, наскіль­ки вона залучена до системи правових відносин. Здобуття і засвоєн­ня правових знань здійснюються за допомогою соціального і право­вого досвіду особи;

2) оцінювальна (правостворювальна, емоційна) - передбачає оцінку як правових знань, так і правової дійсності з погляду цих знань; відбувається оцінювальне ставлення до правових явищ, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне (правові оцінки).

Оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду знань. Оцінювальні судження виражаються у схваленні або крити­ці (конструктивній чи реконструктивній) нормативних приписів законодавчих актів. Зазвичай схвалюються ті норми, що охороня­ють і захищають права людини, а негативні судження стосуються суперечливих норм або їх відсутності. Оцінюються юридичні дії та операції державних органів, що застосовують право (суд, прокура­тура, міліція, адвокатура, нотаріат та ін.). Піддаються оцінцюван-ню правопорушення громадян, зловживання владою посадових осіб тощо. Свідомо уявляються правовідносини, і у свідомості визріває власна модель поведінки;

3) регулятивна (настановна) - припускає, що на основі оціню-

вального ставлення до чинної в суспільстві системи правових приписів, заборон, зобов'язань і дозволів відбувається форму­вання мотивів правозначущої поведінки, настанов на право-

мірні чи неправомірні дії (бездіяльність). Регулятивна функція пов'язана з вольовим аспектом правосвідомості, відображає її діяльну сторону, коли власна модель поведінки дозріла (право­мірні настанови). Мотив у правовій реальності є внутрішнім станом особи і визна­чається її усвідомленою потребою в правомірній (неправомірній) дії (бездіяльності). Мотивацією може бути власне або чуже переконан­ня, яке спонукує людину до дій (бездіяльності). Основну роль віді­грає настанова - готовність діяти певним чином (правомірно або протиправно).

Елементи правосвідомості відповідно до виконуваних ними функцій:

• пізнавальний (гносеологічний, когнітивний, інформаційний) -правова онтологія;

• оцінювальний (правостворюючий, емоційний) - правова аксіологія (поділяється на правову психологію і правову ідеологію);

• регулятивний (настановний) - правова праксіологія. Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх

точної і повної реалізації (за якістю законів можна визначити рівень правосвідомості парламентарів; судових рішень - правосвідомос­ті суддів; адміністративних актів - правосвідомості посадових осіб адміністративного апарату). Правосвідомість виступає фактором поваги до права.

§ 4. Види правосвідомості Види правосвідомості за суб'єктами:

1. індивідуальна - сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда, що визначаються обставинами його життя, правовою освітою та зовнішнім середовищем;

2. групова - виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку соціальними групами, формальними і неформальними колективами, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);