Структура правового статусу особи охоплює суб'єктивні юридичні права та обов'язки, гарантії здійснення прав і обов'язків. Підставою для наявності правового статусу особи є її правосуб'єктність.

Структура правового статусу громадянина включає суб'єктивні права, законні інтереси, юридичні обов'язки, гарантії здійснення прав і обов'язків. Підставою для наявності правового статусу громадянина є його правосуб'єктність і громадянство.

Розмежування правового статусу особи і громадянина органіч­но випливає з відмінностей громадянського суспільства і держави і дає підстави не звужувати сферу самовизначення людини лише до взаємозв'язку з державою. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії.

§ 3. Види правових статусів особи

Правовий статус конкретної фізичної особи можна розглядати як суму загального, спеціального й індивідуального статусів, співвідно­шення яких варіює залежно від конкретних ситуацій.

Види правових статусів особи:

Загальний (конституційний) - статус особи як громадянина держави, що закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від націо­нальності, релігійних переконань, соціального стану; характеризуєть­ся стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; виступає базовим для всіх інших статусів; слугує основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, покладання обов'язків і несення відповідальності.

Спеціальний - статус особи як представника тієї чи іншої соці­альної групи, відособленої за певними юридично значущими підставами (родом діяльності, віком та ін.), що наділений відпо­відно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додат­ковими, правами та обов'язками. Він зумовлений особливостями стану особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, інвалід, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус допо­внює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загаль­ний правовий статус, тобто коригує його. На відміну від загального статусу, що є постійним, спеціальний статус піддається змінам, має минущий характер.

Індивідуальний - статус конкретної особи, пов'язаний з її персо­нальними якостями, здібностями і фізичними особливостями (стать, вік, сімейний стан, стан здоров'я тощо). Індивідуальний правовий статут особи поєднує статуси загальний і спеціальний. У кожного суб'єкта права має бути певне співвідношення загального і спеці­альних правових статусів, як результат безлічі варіантів (багато­разовості) їх вияву, що притаманні лише йому, тобто загальний і спеціальний правові статуси містять у собі якість індивідуалізації -стосуються конкретної людини, виражають її індивідуальне право­ве становище, персоніфіковані права і обов'язки. Стільки людей, скільки й індивідуальних правових статусів - вони різні, як і самі їхні носії.

⁴ Іноземний громадянин не може обирати і бути обраним у виборні державні органи, обі­ймати державні посади, брати участь у референдумах, нести службу в Збройних силах.