Розділ
11. Праворозуміння. Поняття і сутність
права....
як
позитивне право реалізується, але не
обов'язково є справедливим (його
справедливість визначається відповідністю
природному праву).
2. Загальносоціальне
право і юридичне право.
Загальносоціальне
право випливає
безпосередньо із суспільного
життя
і не залежить від держави. Воно існує
у вигляді звичаїв, традицій, природних
прав, моральних та інших соціальних
норм поведінки, свідомості, відносин.
Наприклад, соціальною нормою (звичаєм)
є право першості в черзі; моральною
нормою і, отже, соціальною є право на
подяку за безкорисливу допомогу.
Юридичне
право (спеціально-соціальне)
є наслідком суспільної і державної
діяльності, втіленням волевиявлення
держави. На відміну від загальносоціального
юридичне право є формально визначеним
і охоронюваним державою. Так, правом у
юридичному значенні є право вимагати
повернення свого майна з незаконного
володіння.
Коли
юристи говорять про юридичне право
(система формально обов'язкових
правил поведінки, санкціонованих і
встановлених державою), враховують
його подвійний смисл: право у суб'єктивному
значенні (суб'єктивне право) і право в
об'єктивному значенні (об'єктивне
право).
Об'єктивне
право (право
в об'єктивному значенні) - система
абстрактних правових норм, що містяться
в усіх формальних джерелах права
(нормативно-правових актах,
нормативно-правових договорах,
судових прецедентах, правових звичаях
та ін.), стосуються персонально не
визначеного кола суб'єктів. У такому
значенні ми говоримо про право України,
право Росії, право Франції тощо. Усі
норми права в сукупності становлять
об'єктивне право і забезпечуються
державою як регулятори суспільних
відносин. Термін "об'єктивне"
означає, що норми права не залежать від
індивідуального інтересу (волі) і
свідомості суб'єкта права (окрім "автора"
цих норм). Водночас норми об'єктивного
права не можуть бути здійсненими
без суб'єктивного права. Немає норми
об'єктивного права без адресатів -
суб'єктів, яких вона стосується. Саме
із системи норм, що закріплюють
суб'єктивні права, складається об'єктивне
право.
Суб'єктивне
юридичне право (право
у суб'єктивному значенні) -це
індивідуалізоване право, яким визначається
вид і міра можливої поведінки суб'єкта
права, що забезпечується, охороняється
і захищається відповідними державними
органами.
;
-' Пінто природне і позитивне,
загальносоціальне і юридичне, суб'єктивне
і об'єктивне
Термін
"суб'єктивне" означає, що правами
і свободами, закріпленими в
нормативно-правових актах, суб'єкт за
своїм розсудом може скористатися (тобто
перевести їх у площину правовідносин)
чи не скористатися, усе залежить від
його волі (інтересу) і свідомості. Щоб
здійснити свої права і свободи, суб'єкт
зазвичай має бути визнаним державою
юридично правоздатним і дієздатним,
тобто стати носієм суб'єктивного
юридичного права. Суб'єктивне право
деталізує і конкретизує норми
об'єктивного права стосовно конкретного
суб'єкта, що опинився у конкретній
життєвій ситуації.
Між
двома значеннями терміна "право"
(об'єктивне і суб'єктивне) існує тісний
взаємозв'язок. Об'єктивне право певною
мірою відображає "статику"
юридичної форми, а суб'єктивне -
"динаміку", оскільки безпосередньо
пов'язане з людською діяльністю. В
історичній послідовності не об'єктивне
право передує суб'єктивному, а навпаки,
суб'єктивне - об'єктивному.
З
одного боку, людина, вступаючи в суспільне
життя, вже стикається з "готовими"
юридичними нормами, які виникли чи
визнані до неї і незалежно від неї
(об'єктивне право). Але, з другого боку,
людина від народження є носієм
невідчужуваних природних прав. Тому
саме її природні права перебувають у
підвалинах об'єктивного права. Визнання
природних прав людини і закріплення
їх у приписах нормативно-правових
актів як міжнародних стандартів є тією
абстрактною правовою формою, моделлю,
що слугує мостом між соціальним і
правовим світом.
Якщо
об'єктивне юридичне право відповідає
природному праву людини, воно здатне
бути інструментом реалізації суб'єктивних
юридичних прав29.
їх перехід від одного до іншого можна
зобразити так:
людини об'єктивного
права юридичні
права
Природні
права людини (загальносоціальне право)
перетворюються на суб'єктивні
юридичні права (суб'єктивне юридичне
право) після їх офіційного закріплення
державою в загальнообов'язкових нормах
права (об'єктивне юридичне право).
■"'
Існує погляд щодо трьох видів суб'єктивних
прав: 1) природні права, дані людині від
народження, незалежно від того, закріплені
вони в законі чи ні; 2) суб'єктивні права,
і
по
ииходять з норм об'єктивного права,
тобто встановлені державою; 3) суб'єктивні
мраші,
що
виникають у процесі встановлення певних
договірних відносин.
3. Суб'єктивне і об'єктивне юридичне право.
Природні права Норми Суб'єктивни
З
погляду позитивістського праворозуміння
об'єктивне право і позитивне право -
тотожні поняття, оскільки і те й інше
є законодавством, що діє в певній
державі. Між тим, об'єктивне право
близьке, але не адекватне позитивному
праву. Якщо позитивне право (продукт
волі законодавця) - це передусім система
норм права, формально встановлених,
закріплених і забезпечуваних державою
у приписах чинного законодавства,
то
об'єктивне право - система норм права,
що містяться в усіх
чинних джерелах (формах) права, спрямовані
на регулювання, охорону і захист
суспільних відносин та забезпечувані
державою. Об'єктивне право і позитивне
право поєднує те, що вони не залежать
від конкретної особи і мають у своїй
основі одне джерело - природжені
права людини. Об'єктивним є дотримання
природних невідчужуваних прав людини
(безвідносно до того, чи закріплені
вони в джерелах (формах) права).
Право
- це система правових принципів і норм
(правил поведінки), сформованих у
суспільстві і визнаних його більшістю
як справедлива міра свободи і
рівності, закріплених (установлених
чи санкціонованих) і забезпечуваних
державою як регуляторів суспільних
відносин з метою узгодження (компромісу)
індивідуальних, соціально-групових і
суспільних інтересів.
За
своєю якістю і формою право створюється
в
результаті
спільних зусиль громадянського
суспільства (народу) і держави як
специфічний регулятор суспільних
відносин з метою підтримання соціальної
стабільності, злагоди та порядку. Право
є своєрідним ефективним накопичувачем
пізнавального соціального досвіду,
продуктом культурно-історичного
життя суспільства, його нормативно-ціннісною
системою. Поза суспільством, у природі,
право не існує.
Ознаки
права-
Соціальні:
1.
Втілює справедливу міру свободи і
рівності, визнану
більшістю населення і підтримувану
активною меншістю. Своїм загальним
масштабом і рівною мірою право вимірює,
"відміряє" і оформляє саме
свободу в
людських
взаєминах, свободу індивіда як у
відносинах з іншим індивідом, так і з
сус-
пільством
у цілому. Свобода завжди обмежена
конкретними рамками (мірою), що не
допускають антигромадських актів
"користування свободою". Суспільство,
забезпечуючи свободу особи, не може
допустити анархії, беззаконня, обмеження
прав і законних інтересів інших громадян.
Тому в суспільстві має установлюватися
міра свободи людини, достатня для її
повного самовираження, і водночас
перешкоджає будь-яким спробам особи
використовувати надану їй свободу на
шкоду суспільству, державі, співгромадянам.
Право дає міру, а справедливість
контролює її, припиняє втрату цієї
міри, встановлює пропорційність
між
претензією і обов'язком, свободою і
відповідальністю, злочином і покаранням,
працею і винагородою (справедлива
міра свободи і рівності). Отже,
у праві свобода,
рівність і справедливість виявляються
суміжними, оскільки справедливість
реалізується
в умовах свободи
і рівності, а
свобода передбачає рівність
прав.
У цьому полягає цінність права як
системи норм, розрахованої на визнання
народом. 2.
Виступає регулятором суспільних
відносин, що
є його основним соціальним призначенням;
впливає на свідомість і поведінку
осіб; узгоджує індивідуальні,
соціально-групові і суспільні
інтереси. Юридичні:
1. Нормативність
- складається
з правових норм і принципів як
основних
(базових) елементів її будови. За
допомогою норм і принципів права в
суспільне життя вноситься єдність —
право виступає як загальний масштаб
(регулятор)
поведінки
людей. Завдяки нормативності встановлюються
межі досягнутої свободи, межі між
свободою і несвободою на певному ступені
суспільного прогресу.
2. Системність
- є
системою погоджених, упорядкованих
норм
і
принципів. Право - це не просто сукупність
норм і принципів, а їх система, де
всі елементи пов'язані і несуперечливі.
Системність і ієрархічність будови
привносяться у право законодавством.
3. Волевстановленість
і погодженість воль
(інтересів)
- вира-
жає
волю владарюючих з урахуванням волі
підвладних, тобто консенсуальні
(погоджені) волі (інтереси). У праві
виявляється і втілюється воля,
змістом якої є інтерес, зумовлений§ 3. Поняття та ознаки права