§ 7. Причини правопорушень. Правопорушність

Причини правопорушень - об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення.

Основні види чинників правопорушень (залежно від свідомості особи):

1) чинники суб'єктивного характеру - обставини, що залежать від

особи: низький рівень правосвідомості і правової культури, пра­вовий нігілізм, омани в оцінній орієнтації особи в умовах розви­тку ринкових відносин (наприклад, неповага до права і закону; незнання приписів закону; негативний вплив інформації про криміналізацію економіки на свідомість;

2) чинники об'єктивного характеру - обставини, що не зале- жать від особи: конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб сус- пільства, розрив між багатими і бідними шарами населення;

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру - обставини,

що лише певною мірою залежать від особи: недоліки в нор­мотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, зловживання вла­дою, слабка діяльність правоохоронних органів (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності обов'язково вима­гає вживання рівних заходів їх захисту) та ін.

Причини правопорушень за змістом (відповідно до сфер життя суспільства): економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні.

Основні теорії причин правопорушень і шляхів їх подолання:

теологічна - вбачає причину неправомірної поведінки людини в перемозі в її душі диявола, який веде боротьбу з Богом, а шляхами подолання правопорушень вважає релігійне виховання і покаяння в порушенні Божої заповіді; метафізична - шукає причину право­порушень у надприродних силах (Світовій волі), що перетворюють людину на тварину, а шляхів до усунення правопорушень не перед­бачає, припускає лише намагання зменшити прояви зла; антрополо­гічна - вбачає у психофізіологічних властивостях людини (спадко­вість, душевна хвороба., психічні аномалії) причини правопорушень і пропонує їм долати їх лікуванням, принаймні - ізоляцією правопо­рушників від суспільства; соціологічна - пояснює причини право­порушень різноманітними суспільними явищами (бідність, майно­ва нерівність, несправедливість державних установ тощо) і радить їх мінімізувати чи запобігти їм за допомогою цілеспрямованих держав­них заходів соціального характеру, виваженої соціальної політики.

У сучасній юридичній науці причини правопорушень мають кримінологічне пояснення. Так, кримінологічні теорії злочинності поділяються залежно від визнання провідних причин на соціологічні (умови життя людини) та антропологічні (біологічні, біопсихологічні) (природа людини).

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення - соціально значущий акт індивідуальної поведін­ки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіоло­гічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке є системою (сукупністю) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціально­го розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовленого ними неузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволен­ня, так само як і неузгодження статусу індивіда (освітнього, куль­турного), неминучі. Невідповідність (неузгодження) соціального статусу індивіда зумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб "зрівняти" своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дає їм змоги задовольнити свої потреби, сформова­ні суспільством).