§ 4. Види законів

Види законів за юридичною силою (або за значущістю регульова­них суспільних відносин):

1. Конституція - основний закон громадянського суспільства і держави, який має найвищу юридичну силу, прийнятий народом шляхом референдуму або від його імені парламентом, що регламен­тує основи суспільного, політичного, економічного життя суспіль­ства, права і свободи громадян, визначає межі здійснення державної влади і слугує юридичною базою всіх національних форм права.

2. Конституційні закони - законодавчі акти, які виходять із консти­туції і мають за мету конкретизувати основні конституційні положен­ня шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин або внести до неї (конституцію) зміни та володіють стосовно інших норма­тивних актів, окрім конституції, вищою юридичною силою.

Є конституційні закони двох видів:

а) органічні ("названі", "номінальні"), тобто закони, необхід- ність прийняття яких прямо передбачена чинною конститу- цією; їх перелік, організаційна назва визначені в конституції (в Україні - в законах про вибори народних депутатів, про все- український та місцеві референдуми, про вибори Президента, про Кабінет Міністрів тощо). Вони не включаються в текст конституції, діють разом із конституцією, бо їх ухвалення органічно випливає з її змісту. Проте процедура їх ухвалення відрізняється від процедури ухвалення Конституції можли- вістю використання стосовно них права "вето" Президента;

б) "реформуючі", тобто закони, якими вносяться зміни, доповне- ння до чинної конституції. На відміну від "названих" (орга-

нічних) законів конституційні реформуючі закони після затвердження (прийняття) набувають вищої юридичної сили і стають складовою частиною конституції, її змістом (за від­сутності оскарження їх конституційностї). На них, як і на конституцію, не поширюється право "вето" президента. Кон­ституційні закони приймаються з додержанням особливої ускладненої процедури конституційною більшістю голосів: в Україні - ²/₃, у Росії - ³/₄. 3. Звичайні (ординарні) - акти поточного законодавства, що містять найважливіші правові норми певної галузі (підгалузі, інсти­туту) права або вводять у дію (змінюють, скасовують) інші закони і міжнародні договори і наділені вищою юридичною силою стосовно підзаконних актів. Звичайні закони приймаються більшістю консти­туційного складу парламенту і підписуються главою держави. Види законів за значенням в механізмі правового регулювання:

1) основні - здійснюють первинне правове регулювання суспіль-

них відносин:

а) закони, що регулюють сферу суспільних відносин у повному обсязі. Ці закони виключають підзаконне регулю- вання (кодекси);

б) закони, що визначають основи регулювання певної сфери суспільних відносин. Ці закони розраховані на їх конкрети- зацію в підзаконних нормативно-правових актах або актах об'єднань громадян (базові закони);

в) закони, що вносять доповнення або зміни до перших і дру-

гих (реформуючі закони). їх мета - вдосконалення (уточ­нення, конкретизація) змісту законодавчих актів, їх пев­них частин чи статей, приведення їх у відповідність із суспільними відносинами, які змінилися (тобто онов­лення), або подолання колізій між приписами законодав­чих актів, що виявилися в ході їх застосування;

2) допоміжні (оперативно-забезпечувальні) - надають чинності

іншим законам, міжнародним договорам (їх підтверджують) чи скасовують їх:

• імплементаційні - закони, що регулюють порядок (про-

цедуру) введення в дію інших законів;

• ратифікаційні — закони, що дають згоду на обов'язковість міжнародних договорів;