3.4. Основні проблеми та перспективи розвитку галузей металургійного комплексу

Металургійний комплекс України з його застарілими техноло­гіями перероблення сировини є вкрай шкідливим для навколиш­нього середовища. На підприємствах чорної металургії утворю­ється велика кількість шкідливих і забруднюючих речовин (пилу, оксидів азоту, оксиду вуглецю, сірчистого газу, сірководню, амі­аку, фенолів, цианідів, кислот тощо).

У 2000 р. обсяг викидів забруднюючих речовин в атмосферу на підприємствах гірничо-металургійного комплексу становив по­над 2,5 млн т. Переважна частка викидів (98,2 %) утворюється на підприємствах чорної металургії. Частка металургійних підпри­ємств становить 51,6% всіх викидів в атмосферу. Питома вага кольорової металургії у викидах незначна порівняно з чорною металургією (1,8 %). Найбільшу частку серед забруднюючих ре­човин становить оксид вуглецю — 66,4 %, тверді викиди — 15,8 %, сірчистий газ — 9,1 %, оксид азоту — 6,9 %, інші шкідливі речо­вини— 1,8 %.

Споживання свіжої води на підприємствах гірничо-мета­лургійного комплексу становило близько 1,8 млрд м³, а скиди стічних вод — близько 1,5 млрд м³. Понад 85 % споживання і скиду води припадає на металургійні підприємства. У гірничоруд­ній промисловості існує проблема щодо шахтних і кар'єрних вод, відходів видобутку збагачення. Тільки в Криворізькому басейні шахтними водами засолено близько 50 тис. га земель. Потрібні великі капітальні витрати на хвостосховища для складування від­ходів збагачення, існує необхідність відчуження земель для їх будівництва, у тому числі орних. Особливо сильному забруднен­ню від діяльності металургійного комплексу піддаються чотири області — Запорізька, Дніпропетровська, Донецька і Луганська. Вкрай важка екологічна ситуація склалась в містах Кривий Ріг, Маріуполь, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя.

Реформуванням гірничо-металургійного комплексу України намічено першочергові заходи для поліпшення екологічної ситуа­ції. Серед них: впровадження ресурсо- і енергозберігаючих тех­нологій виробництва, удосконалення існуючих та впровадження нових природоохоронних технологій, виведення надлишкових еко-логонебезпечних потужностей. Реконструкція систем водопоста­чання більшості підприємств дасть змогу зменшити обсяги спо­живання технічної води та припинення скидання неочищених стіч­них вод основними металургійними підприємствами.

338

Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації є ство­рення ефективних технологій переробки відходів виробництва, шламів, накопичених розкривних порід. Так, на ВАТ «Миколаїв­ський глиноземний завод» передбачається будівництво та освоєн­ня комплексу підготовки і відвантаження червоного шламу на пов­ний обсяг його утворення. Потенційними споживачами червоного шламу є підприємства чорної металургії, цементної промисловості тощо. Використання імпортних установок для очищення коксово­го газу в коксохімічному виробництві дасть змогу не тільки змен­шити викиди сірчистого ангідриду та сірководню в повітря, а виро­бляти з них товарний продукт — концентровану сірчану кислоту.

У доменному і сталеплавильному виробництвах планується вста­новити більш ефективні системи вловлювання пилогазових викидів і рукавні фільтри. У прокатному виробництві технологія безкислотного усунення окалини дасть змогу скоротити обсяг стічних вод на 40 %.

За умови реалізації намічених заходів до 2010 р. передбача­ється зменшити обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферу на 35,4 %, у тому числі по металургійних підприємствах — на 34,7 %, що безумовно поліпшить екологічну ситуацію в металургійних центрах України.

4. Машинобудівний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку

Роль машинобудівного комплексу в народному гос­подарстві

Структура і сучасний стан розвитку машинобу­дівного комплексу

Особливості розміщення найважливіших галузей ма­шинобудування

Оборонно-промисловий комплекс

Основні райони і центри машинобудування

Проблеми і перспективи розвитку машинобудівного комплексу

4.1. Роль машинобудівного комплексу в народному господарстві

Визначення і класифікація. Машинобудівний комплекс — сукупність галузей обробної промисловості, що виробляють ма­шини, устаткування, обладнання, прилади та пов'язану з ними продукцію (товари, послуги), для потреб народного господарства.

339

Основою комплексу є машинобудування, тобто виробницт­во машин машинами. За класифікацією, яка діяла до 2000 р. (ЗКГНГ), до комплексу входили також галузі «промисловість ме­талевих конструкцій і виробів», «ремонт машин і устаткування» та «промисловість медичної техніки».

Таблиця 3.30

Галузева структура машинобудівного комплексу україни у 2001 р.

340

Згідно з тим класифікатором галузь «машинобудування» скла­далась з 18 галузей третього рангу; «промисловість металевих конструкцій і виробів» — з 3-х; «ремонт машин і устаткування» —

з 14 галузей.

З уведенням в дію Класифікатора видів економічної діяльнос­ті (КВЕД) цей комплекс має іншу структуру і складається з під­секцій DK + DL + DM, тобто виробництво машин та устаткуван­ня, виробництво електричного та електронного устаткування, транспортне машинобудування (табл. 3.30).

Порівняно з класифікацією за ЗКГНГ до інших галузей відійшла низка складових частин. Зокрема, до підсекції «металургія і оброб­лення металу» відійшли виробництва заготовок, металоконструкцій і металовиробів, металевого інструменту, котлів, парогенераторів, атомних реакторів. Виробництво абразивного інструменту, скляних і керамічних ізоляторів відійшли до підсекції «виробництво інших неметалевих виробів». Ремонт транспортних засобів для населення і побутової техніки відійшли до секції «оптова і роздрібна торгівля». Із секції «будівництво» до відповідних класів і підкласів машинобу­дування відійшли монтаж і наладка машин і устаткування. Так само розподілено і ремонт машин і устаткування.

У структурі промисловості на машинобудівний комплекс при­падає 18 % вартості виробничих фондів, понад 25 % чисельності штатних працівників та 12 % обсягів промислової продукції.

Продукція машинобудування налічує понад 2 млн найменувань продукції, безліч модифікацій, типорозмірів. Вироби машинобу­дування за своєю масою відрізняються в сотні мільйонів разів — від грамів (електронні компоненти, комплектуючі вироби) до со­тень тонн (турбіни, електричні силові трансформатори, прокатні стани, морські судна). Така різноманітність вимагає організації під­приємств на основі спеціалізації, тобто обмеження номенклатури продукції (товарів, послуг), і кооперації з іншими підприємствами як своєї галузі, так і суміжних, особливо тих, які виробляють ма­теріали і напівфабрикати, специфічні деталі та інші частини.

Процес виробництва у машинобудуванні умовно можна роз­поділити на такі стадії:

341

шинобудівному підприємстві його підрозділами або іншими під­приємствами своєї галузі чи інших галузей;

Підприємства можуть виконувати всі стадії або відособлено окремі стадії, наприклад, лише складальні підприємства, монтажно-налагоджувальні тощо.

Типи виробництв. Залежно від масштабів випуску продукції розрізняють підприємства трьох типів виробництв: індивідуаль­ного, серійного і масового.

В індивідуальному виробництві повторність випуску виробів або відсутня, або нерегулярна. У серійному виробництві випуск здійс­нюється серіями по кілька однакових виробів; залежно від розмірів серії воно може бути малосерійним, середньосерійним або велико-серійним. Цей тип найбільш поширений. Масове виробництво харак­теризується безперервним повторенням випуску одного і того са­мого виробу (найбільш характерне для автомобільних, велосипедних, тракторних заводів, заводів електронної промисловості і подібних).

Заводи індивідуального виробництва працюють на замовлення, не мають строго визначеної номенклатури, але їх універсальні тех­нологія і устаткування забезпечують достатню рухливість в освоєн­ні нових видів продукції, використанні нових досягнень науки і техніки, отже, і досить велику економічну стійкість (приклади: Но-во-Краматорський машинобудівний завод, Київський машинобудів­ний завод «Більшовик»). Заводи масового виробництва, як правило, працюють на знеособлений ринок, при тому можуть мати окремих замовників на принципах кооперування; мають відносно низьку со­бівартість виробництва, але втрачають у гнучкості технології і орга­нізації, здатності до оновлення номенклатури продукції і тому пере­бувають під впливом коливань ринкового попиту.

Відповідно до масштабів виробництва типи заводів відрізня­ються технікою, технологією і організацією виробництва. Сучас-

342

на техніка виробництва і побудовані на ній технологія і організа­ція (системи автоматизованого проектування, верстати та інше устаткування аж до дільниці з числовим програмним керуванням, комп'ютерна техніка для оперативного планування, управління, контролю і обліку) надають можливості для створення гнучких виробництв, які поєднують переваги індивідуального і масового виробництв.

Тип виробництва пов'язаний з його спеціалізацією, формою організації, в основі якої знаходиться концентрація в одному ви­робництві підприємств обмеженої номенклатури виробів, техно­логічних процесів. Це дозволяє використовувати техніку і пере­ваги великосерійного і масового виробництва. До спеціалізації спонукає величезна номенклатура видів продукції і різноманіт­ність технологічних процесів. Спеціалізація передбачає кооперу­вання двох, кількох або багатьох виробництв.

Розрізняють такі види спеціалізації:

Чітку межу між видами спеціалізації не завжди можна визна­чити. Загальною для всіх видів спеціалізації має бути основна ри­са — здатність спеціалізованого підприємства і уміння його пер­соналу виконувати замовлення швидше, краще за якістю і технічним рівнем і дешевше, ніж інші виробники. Це необхідна умова для дієвого використання ефекту спеціалізації. Необхід­ною умовою для кооперування зі спеціалізованими підприємст-

343