Вугільна промисловість України в останнє десятиріччя перебу­ває у кризовому стані: видобуток вугілля впав удвічі, різко знизи­лись усі економічні показники, знизилась соціальна захищеність працівників цієї найбільш небезпечної і дуже трудомісткої галузі промисловості. Виведення вугільної промисловості з кризи є однією з найскладніших проблем розвитку економіки України. Це пов'я­зано з постійним погіршенням гірничо-геологічних умов розробки родовищ, украй незадовільним станом шахтного фонду, значним скороченням капітальних вкладень у розвиток вуглевидобувних підприємств, низькими темпами ринкових реформувань у галузі та збільшенням витрат на вирішення соціально-економічних проблем шахтарських регіонів. Незважаючи на це, вже з 1997 р. намітилося зростання видобутку вугілля і в 2000—2001 pp. він стабілізувався на рівні 80—83 млн т. Значно збільшився обсяг переробки рядово­го вугілля, що привело до зниження зольності відвантаженого ву­гілля та підвищенню ціни 1 т товарної вугільної продукції за раху­нок покращання її якості. Однак собівартість виробництва 1 т то­варної вугільної продукції продовжує зростати і вугільна галузь залишається як і раніше збитковою. Продовжує знижуватися кіль­кість діючих очисних забоїв, їх сер,едньодіюча очисна лінія і як нас­лідок — зниження виробничих потужностей.

Тому першорядним завданням розвитку галузі в перспективі є компенсація видобувних потужностей як за рахунок будівництва нових вуглевидобувних підприємств, так і за рахунок реконструк­ції діючих. Приріст потужностей з видобутку вугілля може поча­тися в 2005 р. і становитиме 20 млн т. Найбільший приріст потуж­ностей утвориться з 2020 р. до 2030 р. — майже 10 млн т, голов­ним чином за рахунок будівництва нових шахт і реконструкції та технічного переоснащення діючих підприємств.

Запаси шахтного метану тільки в пластах, що розробляються в Донбасі і Львівсько-Волинському басейні, становлять 139,2 млрд м³; запаси германію (переважно він міститься у вугіллі Донецького та Львівсько-Волинського басейнів) становлять 92,9 тис.т, який нині практично не добувається. Використання в шахтних котельних кот­лів з циркулюючим киплячим шаром забезпечує використання низь­кокалорійного, високозольного вугілля і відходів збагачення та одер­жання додаткових обсягів тепла і електроенергії. На базі переробки породних відвалів можливе одержання різних будівельних матеріа­лів. Тобто перетворення вуглевидобувного підприємства на комплекс різних видів діяльності (диверсифікація його виробництва) приведе в перспективі до вирішення багатьох проблем, у тому числі екологіч­них, соціальних та значною мірою — проблеми рентабельності галузі.

280

2.4. Нафтова та нафтопереробна промисловість

Нафта в паливному балансі України посідає значне місце і має важливе значення. У структурі спожитих паливно-енергетичних ресурсів у 2000 р. (у перерахунку на умовне паливо) на толочний мазут припадало 3,7 %, автомобільний бензин — 3,3 %, на дизе­льне паливо — 3,7 %. Не всі паливні ресурси використовуються як енергетична складова балансу. Частина з них направляється на виробництво хімічної, нафтохімічної та іншої продукції, втрача­ється в процесі переробки тощо. Крім того, нафта споживається у вигляді окремих нафтопродуктів, які виробляються з неї на наф­топереробних заводах.

Сформувався підвищений відбір топкового мазуту від нафти на українських нафтопереробних заводах та використання його як котельно-пічного палива. Це пов'язано з відсутністю поки що необхідних технологій. В умовах дефіциту сирої нафти бажана більш глибока її переробка, збільшення виробництва світлих на­фтопродуктів за рахунок зменшення випуску мазуту. Це повинно сприяти покращанню паливного балансу України.

Україна має три нафтогазоносні регіони: Східний (Дніпровсь-ко-Донецька область), Західний (Передкарпатська, Складчатих Карпат, Закарпатська, Волино-Подільська області), Південний (Пе-реддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубансь-ка, Азово-Березанська області) (рис. 3.3).

Таблиця 3.10

Запаси нафти та їх розташування по території україни (станом на 01.01.2001 р.)

281