цівника на рік. В Україні фондоозброєність дослідників і розроб-лювачів у два рази менше, ніж у виробничників, що серйозно галь­мує подальший розвиток наукового пізнання.

Між іншим, і в ці складні роки в Україні багато робиться для розвитку її економіки та виходу з глибокої кризи. Ще на самому початку незалежності України (грудень 1991 р.) Верховною Ра­дою України був прийнятий Закон «Про основи державної полі­тики у сфері науки і науково-технічної діяльності», який створив можливість (у важкі роки) для інтеграції прикладної науки і ви­робництва, хоча створені умови не завжди дозволяли зробити це ефективно. Для більш ефективного управління науково-тех­нічним розвитком у країні було створено Міністерство України у справах науки і технологій, до функцій якого входила розроблен­ня заходів наукового і науково-технічного прогресу України, за­безпечення розвитку її науково-технічного потенціалу, організа­ція і координація інноваційної діяльності, системи науково-технічної інформації, здійснення заходів, що пов'язані із захис­том прав на наукову та інтелектуальну власність, керівництво і організація наукової та науково-технічної експертизи, контроль за науковою і науково-технічною діяльністю, забезпечення її ін­теграції у світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів і багато іншого.

В Україні створено Державний фонд фундаментальних дослі­джень для їх цільової підтримки і виділення ресурсів у вигляді так званих фантів, які визначені шляхом проведення конкурсно­го відбору фундаментальних наукових проектів на засадах неза­лежної експертизи.

У країні прийнято Верховною Радою Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України (1999 р.) і відповідний їй Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», які покликані забезпечити більш ефективне викорис­тання наявного науково-технологічного потенціалу з метою по­долання наслідків економічної кризи і переводу вітчизняного ви­робництва на інноваційний шлях розвитку. Проте всіх цих заходів в умовах жорсткого фінансового дефіциту, падіння обся­гів виробництва, структурних зрушень, корінної трансформації економічних відносин у країні у перехідний період все ще недо­статньо. Для більш ефективного функціонування науково-технічного потенціалу України, його глибокого впливу на всі сфери діяльності суспільства, а головне — економіку країни, вима­гається подальший пошук шляхів більш ефективного використан­ня всього економічного потенціалу України.

218

3.4. Оцінка інноваційного потенціалу України та її регіонів

Інноваційний потенціал України та її регіонів відображає те­риторіальні особливості багатогранних процесів розробки, ство­рення, впровадження та експлуатації інновацій. З огляду на особ­ливості свого економіко-географічного положення та історичного розвитку кожний регіон України бере участь у територіальному поділі праці, набуває своєї спеціалізації у сфері науково-тех­нічного розвитку.

Регіональний розріз оцінки інноваційного потенціалу розгля­дається як основа формування нового економічного, соціально-культурного та екологічного обличчя регіону і кожної його обла­сті, з власною стратегією якісного оновлення. Вона фіксує основ­ні принципи та орієнтири перспективної науково-технічної полі­тики регіону, служить джерелом інформації для розроблення те­риторіальних цільових комплексних планів та програм, наукових та інвестиційних проектів, які розробляються в регіоні. Така оці­нка дає змогу виявити реальну базу подальшого економічного, екологічного та соціально-культурного розвитку регіону, його областей, районів і міст, а також врахувати можливі ресурсні, демографічні та екологічні обмеження. Вона повинна надавати вихідну інформацію при визначенні регіональних пріоритетів на­уково-технічного розвитку.

На сучасному етапі науково-технічного розвитку України та її регіонів проблеми ефективності інноваційної діяльності та проб­леми використання нових технологій стають ключовими з пог­ляду прогнозування національної довгострокової стратегії розви­тку економіки, виводу її з кризи. Інноваційний розвиток будь-якого регіону та його підприємств має здійснюватися комплексно в усіх напрямах прогресивного розвитку і забезпечувати ефектив­ну та динамічну їх діяльність в умовах ринкової економіки.

З метою органічного включення інноваційних чинників у про­цеси економічних перетворень важливе значення має узгодження показників розвитку науково-технологічної сфери зі структурни­ми змінами в економіці України та її регіонів. Головною метою структурних зрушень в економіці є переорієнтація вітчизняного виробництва на нарощування випуску продукції з високою част­кою доданої вартості за рахунок використання сучасних іннова­цій. У цілому має поступово збільшуватися частка переробної промисловості у загальному випуску промислової продукції за

219

рахунок зменшення частки видобувних і сировинних галузей ви­робництва. Зокрема, частка легкої промисловості за рахунок цьо­го чинника може збільшитись у 2 рази і досягти у 2005 році 6 %; частка машинобудівної галузі та харчової промисловості може збільшитися кожна на 15—16 %. За цей самий строк (2000— 2005 pp.) цілком імовірним є зменшення частки чорної мета­лургії, паливної промисловості та електроенергетики.

За своєю галузевою структурою економіка України набли­зиться до показників 1990 p., але при цьому має підвищитися тех­нологічний рівень галузей, особливо переробної промисловості. Завдяки цьому обсяги продукції на одного зайнятого повинні зрос­ти на кінець періоду у машинобудуванні у 3,5—4 рази, а в інших галузях — 1,5—3 рази. Технічне переозброєння приведе до змен­шення частки зношених основних фондів у середньому на 10 %.

Аналіз показників стану і динаміки інноваційної діяльності в Україні свідчить, що ситуація, яка склалась у цій сфері, є незадо­вільною. Якщо держава не здійснить термінових заходів, націо­нальна економіка може втратити навіть той потенціал, який вона сьогодні має. Позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, не відповідають тим можливостям виробничої, науково-техніч­ної, ресурсної сфер, які Україна мала у своєму розпорядженні на початку шляху реформування економіки. Модель ринкової еко­номіки, яка запроваджувалася в Україні протягом десяти років, не відповідала фундаментальним вимогам сучасної економіки — органічному її поєднанню з ринком на основі всебічного вико­ристання наукових знань та нових технологій.

Для визначення перспектив наближення економіки України до сучасних цивілізованих стандартів важливо проаналізувати стан, проблеми та можливості вітчизняної системи виробництва нау­кових знань та ефективного їх використання. На основі цього аналізу стануть більш очевидними проблеми, які гальмують гли­бинні перетворення в Україні. На цій основі з'являться можливо­сті окреслити шляхи переходу нашої країни до сучасної моделі інноваційного розвитку економіки.

220

Розділ III

ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ

ТА ЇЇ ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА

1. Народногосподарський комплекс України, особливості структури і трансформація в ринкових умовах

Економіка України як єдиний народногосподарсь­кий комплекс

Сутність поняття «структура економіки»

Галузева структура економіки та її регіональні особливості

Реструктуризація економіки в ринкових умовах

Формування міжгалузевих комплексів, їх сутність, структура та значення

Посилення процесів інтеграції та підвищення ролі регіонів

Динаміка і есрективність структурної трансфо­рмації економіки