Література

1. Бренд. Материал из Википедии — свободной энциклопедии // http://ru.wikipedia.org/wiki/ (електронний ресурс).

2. Бренд на вкус и цвет. Интервью с Мартином Линдстромом // http://old.e-xecutive.ru/publications/guru/article_3296/ (електронний ресурс).

3. Донец Т. Брендинг для фрилансеров. Создание образа как основной критерий создания положительного имиджа // http://www.free-lance.ru/articles/?id=116 (електронний ресурс).

4. Любаренко Т.І. Інформаційні технології формування міжнародних брендів // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Efp/2009_11/Lubarenko.pdf (електронний ресурс).

5. Поддубная Т.Н. Систематизация совместного брендинга на основе опыта зарубежных предприятий //

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdie/2008_1_2/files/23.pdf (електронний ресурс).

6. Савина Н. Брендинг по полочкам //

http://www.1step2market.ru/about/articles/1789/ (електронний ресурс).

Нікітенко Наталія

здобувач кафедри адміністративного та господарського права

Наук. кер.: д. ю. н., професор Коломоєць Т.О.

Інститут відводу в окремих провадженнях адміністративно-юрисдикційного процесу

Відвід (самовідвід) судді є найважливішою гарантією незалежності, об’єктивності, неупередженості суду й здійснення ним судочинства на основі змагальності і рівноправності сторін. Інститут відводу, безперечно, сприяє правильному розгляду вирішенню справи, досягненню кінцевих цілей правосуддя. Наявність правових норм, що закріплюють порядок та підстави відводу(самовідводу) лідируючого учасника процесу є неодмінною гарантією переважної більшості юрисдикційних проваджень та процесів, як то: кримінального, цивільного, господарського процесів, адміністративного судочинства тощо. Цікавим є той факт, що інститут відводу не завжди у науці розумівся як, власне, відсторонення процесуального суб’єкта від участі у певній юрисдикційній діяльності із вирішення певної справи. Так, зокрема, в Енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Ефрона кінця ХІХ століття зазначалось, що відводи в цивільному процесі це такі заперечення, які не торкаючись самого права на позов, мають на меті тільки відхилити провадження у справі. Відводи, вказують лише на порушення істотних процесуальних умов та форм, необхідних для відкриття процесу, для встановлення процесуальних відносин між судом і сторонами. Відводи, зазначаються у словнику, поділяються на дві категорії: на відводи, подання яких належить виключно відповідачу (наприклад, коли справа підсудна іншому суду; коли в тому або іншому суді провадиться справа з того ж самого предмету і між тими ж особами; коли вимоги позивача мають «во всей своїй целости» стосуватися іншого відповідача; коли позов подано не право- та дієздатною особою тощо), і на відводи, які подаються виключно судом незалежно від волі сторін (коли справа «по своему роду» вилучена за підсудністю іншому суду; коли справа підсудна іншому суду за місцезнаходженням нерухомого майна; коли буде встановлено, що «тяжущийся не имеет права ходатайствовать на суд»; коли буде встановлено, що повірений на має право на участь у справі) [1, с. 483-384].

Враховуючи тематику дослідження коротко проаналізуємо засади відводу судді в адміністративно-судочинському процесі – складової адміністративної юрисдикції. Так, ст. 27 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України ) передбачає, що суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться: 1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу. Крім того, до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя [2]. Також, суддя відводиться за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу («Недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи»). Поряд із цим слід відмітити, що відвід (самовідвід), не є характерним для інших складових адміністративно-юрисдикційного процесу. І якщо необхідність існування такого процесуального інституту в рамках провадження за скаргами осіб та дисциплінарного провадження не є ключовою, враховуючи певну їх простоту, вузькість кола учасників у них та швидкоплинність такої процесуальної діяльності, направленої на вирішення справи, то відсутність відводу (самовідводу) судді (іншого юрисдикційного органу) в рамках адміністративно-деліктного провадження є досить серйозним недоліком Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КпАП України), адже, як вже зазначалось, можливість відсторонення лідируючого суб’єкта процесу у разі наявності сумнівів щодо його об’єктивності є вагомою гарантією незалежності, об’єктивності, неупередженості такого суб’єкта підчас здійснення ним повноважень із розгляду відповідної справи.

Враховуючи викладене, вбачається за необхідне внесення відповідних змін до КпАП України, які будуть спрямовані на унормування засад та процедури відводу (самовідводу) судді та іншого юрисдикційного органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення.