Держава і право стародавньої греції

Г л а в а 1

Гомерівська греція

Історія Стародавньої Греції розвивалася майже одночасно і у взає­мозв'язках з історією країн стародавнього Сходу. Більше того, як за­свідчують розкопки останніх десятиліть, південь Балканського півос­трова є одним з найдавніших місць людського поселення — тут жили люди ще в добу палеоліту. УIII тис. до н.е. на Балканському півострові, особливо на півдні та на островах, існувало вже відносно розвинене суспільство, зокрема, висока крітомікенська культура і писемність. Жили тут племена пеласгів та ін. Водночас у цей період, як розповіда­ють стародавні джерела, відбуваються постійні великі переміщення народів. Так, наприкінці III тис. до н.е. у центральну та південну части­ну Балканського півострова з півночі переселяються племена ахейців та іонійців, а в XII ст. до н.е. — грецькі племена дорійців. УІ тис. до н.е. давньогрецькі племена остаточно переселились і сформувались. Отже, на півночі Греції і частково в середній частині проживали еолійці. Східну частину середньої Греції, Аттіку та деякі острови заселяли іонійці. Ахейці оселились на півночі та в центрі Пелопонесу, а на півдні — дорійці. Впродовж тривалого часу греки розмовляли на різних діалек­тах, а єдина мова сформувалася лише в період еллінізму.

Дорійське завоювання Балкан прискорило розклад первіснооб­щинного ладу як у завойовників, так і у завойованих. Ще одним на­слідком цього завоювання було масове переселення переможених (ахейців, іонійців) зі своїх земель на острови та узбережжя Малої Азії. Тут виникають їхні численні колонії (у тому числі Троя, Ефес, Галікарнас). Грецькі колонії виникають і у Північній Африці, Італії, навіть Франції (Массалія — нині Марсель) та Іспанії (Сагунт), Криму і Кав­казі. Колонізації сприяли й такі фактори, як нестача придатних для заселення й обробітку земель. З тогочасних джерел дізнаємось, що в Греції навіть виникала необхідність обмежувати дітонародження, зокрема синів, щоб не дробити господарство. Адже Балкани — країна гориста, і землеробство було можливим тільки на рівнинах, тому хліб повозили. На схилах гір вирощували виноград, оливки, фрукти, але у зв'язку з бідністю грунтів на це витрачали багато праці. Розвивалося скотарство, проте через нестачу прісної води це була переважно дрібна худоба — кози, вівці та ін. Водночас Греція була достатньо багата на корисні копалини: залізо, мідь, срібло, золото, глину, будівельні мате­ріали (камінь, мармур, граніт). Отже, інтенсивно почало розвиватися ремесло. Географічне положення Греції (тепле море, берегова лінія з численними затоками, безліч островів та ін.) сприяло розвитку мо­реплавства, рибальства, морської торгівлі. Економічному розвиткові Греції сприяла і близькість до країн стародавнього Сходу, які вступили на історичну арену швидше й економічно та культурно були розвиненішими.

Отже, як зазначалось, дорійське завоювання і переміщення племен прискорили розклад родоплемінних відносин. Розвивається приватна власність, поглиблюється майнова нерівність, відбувається класоутворення. Особливо інтенсивно ці явища спостерігаються у ХІ-ІХ ст. до н.е. В історії цей період називають "гомерівським" за іменем легендарно­го сліпого співця Гомера, якого стародавні греки та в пізніші часи вва­жали автором знаменитих епічних поем "Іліада" й "Одіссея" (нині це беруть під сумнів). Тривалий час майже всі знання про цей період чер­пали саме з цих творів. Потім їх доповнювали численними археологіч­ними знахідками.

Отже, в ХІ-ІХ ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщин­ного ладу. Населення поділялося на роди, декілька родів об'єднували­ся у фратрію, а декілька фратрій — у плем'я, так звану філу. Членів філ пов'язували спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного культу (власне опікунське божество та осередок його куль­ту). Племена вже об'єднувалися в невеликі народи, родові відносини ще були міцними. Людина, котра не належала до якогось роду, була поза суспільством, вона ніким і нічим не захищалась. Зберігається зви­чай кривавої помсти. Залишити вбивство родича без помсти вважали безчесним, це викликало б гнів богів і накликало б біду на весь рід. Проте вбивця за згодою роду міг відкупитися — заплатити штраф родичам вбитого або піти у вигнання. Земля перебувала ще у колек­тивній власності общини (роду), але була розбита на ділянки, якими володіли окремі сім'ї. Спочатку ділянки розподіляли щороку за жере­бом (клерос), потім вони закріплювалися за сім'ями назавжди, а врешті перетворювалися у приватну власність і були одним з основних мірил багатства.

Населення, крім землеробства, активно займалося скотарством, ре­меслами, торгівлею. У гомерівських поемах згадуються лікарі, ворож­бити, гончарі, ковалі, зброярі, кушніри, столяри, каменярі та ін. Здійснюється перехід до використання заліза, золотих і срібних виробів. Виникають численні укріплені міста, які стають осередками господарсь­кого, культурного, політичного життя. Розвивається торгівля. Платежі здійснюють спочатку зерном, худобою та іншим, потім з'являються гроші. Однак загалом господарство мало ще натуральний характер, продукція виготовлялася головно для власного вжитку і споживання. Численні ремісники працюють не у власних майстернях, а вдома у за­мовника, користуючись його матеріалом і знаряддям.

У цю епоху з'являється вже рабство, яке має домашній характер. Рабів ще небагато, здебільшого — це домашні, дворові люди, які до­помагають вести господарство, у польових роботах чи ремеслі, пасуть худобу, їхня праця не є основною в господарстві. Іноді господарі да­ють їм невеликі земельні ділянки, хату, дозволяють мати сім'ї.

Серед вільних поглиблюється майнова і соціальна диференціація. Верхівка общини поступово виділяється в родову знать — це вожді, старійшини, герої. Вони володіють кращими і більшими наділами землі, мають багато рабів, худоби, золото, срібло. До них потрапляють в економічну залежність щораз більше збіднілих общинників, котрі позичають у багатіїв зерно, інвентар, насіння, гроші. Чим людина ба­гатша, тим вона впливовіша, авторитетніша, краща. Вже у поемах Гомера біднота характеризується як елемент ненадійний, хиткий, непев­ний, словом — жалюгідний. Але багатії і знать ще не зовсім відокре­мились у суспільстві. Вони особисто працюють у своєму господарстві, виконують різні, у тому числі важкі роботи.