Література

1. Кресіна І. Національна свідомість: сутність, основні складові та рівні функціонування // Нова політика. Науково-публіцистичний журнал. – 1998. – №3. – С. 12 – 14.

2. Линц Х., Степан А. “Государственность”, национализм и демократизация // Полис. – 1997. - №5. – С. 9 – 30.

Коваленко Антон

студент ІІІ курсу факультету соціології та управління ЗНУ

Наук. кер.: к. і. н., доцент Цокур Є.Г.

До питання про взаємодію політичної системи тасуспільства

Політична сфера, як відомо посідає одне з центральних місць в житті суспільства. Народжуючи та регулюючи процеси, пов’язані з владними відносинами, вона здійснює управління суспільним життям та допомагає суспільству відповідати на вимоги сучасності. В період кризи та нестабільності актуальність взаємодії суспільства та політичної системи загострюється, адже саме політична система має формулювати рішення та шляхи розв’язання актуальних гострих проблем та втілювати прийняті рішення в реальність.

Отже, політична система в суспільстві регулює всі відносини, що пов’язані з функціонуванням та впливом на владу, в її рамках відбувається прийняття рішень та управління суспільством. Суспільство по відношенню до політичної системи є тим зовнішнім середовищем, яке безпосередньо чи опосередковано впливає на систему та формує певні вимоги та потреби. Відповідно, взаємодія системи та зовнішнього середовища відбувається за формою зворотного зв’язку, в рамках якої суспільство формує вимоги до системи, на які вона має реагувати та застосовувати відповідні дії. Для подібного аналізу доцільно застосувати політичну систему в розумінні Істона, який визначав, що політична система має вхід та вихід, на яких і відбувається основна взаємодія системи з середовищем.

На вході політична система отримує два види імпульсів – вимога та підтримка. Суспільство потребує прийняття та реалізації певних конкретних рішень чи вирішення проблем, про що подається імпульс політичній системі. Разом з вимогами подається і певний ліміт довіри, який може залежати від результатів, які отримуються на виході системи. На виході, у свою чергу, система представляє суспільству конкретні рішення (накази, закони, програми тощо). Якщо прийняті рішення задовольняють населення, то на вході в наступному етапі циклу підтримка буде на більш високому рівні. В разі неприйнятних рішень може виникати політична криза чи проблема легітимності влади.

На сьогоднішній день для України такі проблеми є доволі актуальними, як криза легітимності та політична криза, що триває вже декілька років. Якщо розглянути політичну систему, як сукупність функціональної, інституціональної, комунікативної, регулятивної та культурної підсистем, то варто зазначити, що проблема ефективності функціонування самої системи багато в чому може залежати від розвитку та функціонування її окремих елементів. Для України основними є проблеми не стільки формальних інститутів чи норм (тобто інституціональної та регулятивної підсистем), скільки в неформальних зв’язках та політичній культурі. Правові норми, незважаючи на їх неповну адекватність вимогам часу, прописані, але багато в чому нівелюються в поведінці політичних суб’єктів. Політичні інститути також функціонують, приймаються рішення в межах їх компетенції, кадрове забезпечення також присутнє. Це вказує на те, що дані підсистеми хоч і не в повні й мірі здатні виконувати власні функції та завдання, але функціонування відбувається.

Що ж стосується більш неформальних складових політичної системи, то їх відсутність чи неналежний рівень розвитку створює великі проблеми для розвитку не лише системи, але і держави загалом. Якщо розглядати групи тиску та політичні партії, що представляють переважно їх інтереси як політичні інститути, які складають основу взаємодії суспільства та політичної системи, то варто зазначити, що через відсутність адекватного діалогу між різними політичними суб’єктами приймаються невиважені політичні рішення, які поглиблюють кризу не лише у внутрішньополітичній дійсності, але і у зовнішніх відносинах України. Значно ускладнюють процес прийняття рішень та впровадження реформ в життя відсутність сформованих спільних для всіх груп тиску та груп інтересів. Відсутність таких норм вказує на неможливість прийняття спільної програми дій та єдиного бачення розвитку країни та суспільства, прийняття рішень, прийнятних для населення та необхідних для отримання достатнього рівня легітимності. На основі різних стратегічних бачень розвитку країни значно складніше і виконувати функцію інтеграції суспільства, яка покладена також на політичну систему.

Отже, політична криза та низький рівень легітимності влади в більшій мірі присутні не стільки через низький рівень формальних інститутів, норм, правил в межах політичної системи, скільки через недостатній розвиток неформальних ознак, які мають бути присутні в політичній системі для її ефективного функціонування. Безумовно, прихід нової політичної еліти, що після Президентських виборів змогла сформувати власну більшість в усіх органах центральної влади, отримує певний кредит довіри від населення та рівень підтримки перших кроків нової влади буде доволі високим. Але залишається актуальною проблема відсутності належної комунікації з опозиційними силами, які позбавлені впливу на процес прийняття політичних рішень. А це вказує на подальше поглиблення проблем, що виникли в період політичної кризи в Україні

Отже, варто відзначити, що основна причина політичної нестабільності в Україні лежать в площині неформальних ознак та підсистем політичної системи, та подолання проблем також неможлива через проведення реформування формальних інституцій чи правових норм. Необхідно здійснювати максимально можливі заходи налагодження комунікації між різними групами інтересів, що присутні в політичній системі та формування спільних цінностей.

Козленко Аліна

студентка IV курсу факультету соціології та управління ЗНУ

Наук. кер.: к. соц. н., доцент Гугнін Е.А.