Література

1. Влодавська І. Цей “загадковий” Сомерсет Моєм // Всесвіт.- 1974. - №2 – С. 162-169.

2. Гинзбург Л.Я О психологической прозе.-М. : Просвещение, 1997. – 367с.

3. Дитькова С.Ю. Я маю про що розповісти // Літературознавчі студії. – 2004. - С. 35-37.

4. Дитькова С.Ю. Я обожнюю біфштекс… // Всесвітня література та культура. - 2004. - №1 – C.15-17.

5. Есин А.Б. Психологизм русской классической литературы. – М.: Флинта,2003. – 174с.

6. Моэм Сомерсет. Театр. – М.:Правда, 1982. – 430с.

7. Моэм Сомерсет. Подводя итоги. – М.:Радуга, 1985. – Произведения в 2-х томах, т.1, С. 377-555.

8. Скороденко В. Сомерсет Моэм. //Сомерсет Моэм. Избраннные произведения в 2-х томах - М.: Радуга, 1985. – С. 7 – 24.

Візаренко Людмила

магістр філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. пед. н., доцент Слижук О.А.

Розвиток пізнавальної активності на уроках української літератури як методична проблема

Словесна творчість – це могутній стимул духовного життя дитини, ефективний засіб розумового розвитку школяра, джерело натхнення в оволодінні культурою зв’язного мовлення, спосіб розвитку пізнавальних інтересів. Тому велику увагу методиці викладання української літератури приділяли такі методисти-літератори як Т.Бугайко, Ф.Бугайко, В.Голубков, М.Кудряшов, О.Мазуркевич, В.Неділько, М.Рибникова, Б. Степанишин, К.Сторчак. У сучасній методичній науці значну увагу розвиткові пізнавальної активності учнів приділяють О.Бандура, Н.Волошина, С.Жила, Є.Пасічник, О.Слижук, О.Телехова, Г.Токмань.

У процесі вивчення художніх творів історичної тематики школярі вступають у діалог з тією епохою, про яку йдеться у тексті. Для цього актуалізуються, а іноді й доповнюються знання учнів з історії України. Діти з цікавістю спостерігають за художнім часом у порівнянні з історичним, пізнають факти, осмислюють історичну долю свого народу. Вони стежать за психологізацією образу історичної постаті минулого, «коли письменник домислює світ особистих почуттів та думок героїв; за роллю художньої деталі у відтворенні колориту епохи; за історизмами та архаїзмами у мовленні автора й персонажів» [ 6, 221]. Проблемний діалог у процесі тлумачення історичного твору сприяє виробленню громадянської позиції учня, його критичному погляду в глибини національної історії.

Проблемна бесіда передбачає, щоб учні міркували вголос. Для деяких дітей така діяльність виявляється дуже важкою. Але не через те, що вони не володіють необхідними вміннями, а тому, що школярі, особливо середнього віку, наприклад дев’ятикласники, дуже вразливі, вони бояться осуду вчителя і негативної реакції однокласників тощо. Тому на уроці має бути позитивний мікроклімат як обов'язкова умова ефективності проведення колективного дослідження.

Буває так, що застосування проблемного діалогу на уроці під час опанування нової теми потребує певної підготовки школярів, яку вони можуть здобути, виконуючи домашнє завдання. Бажаючи досягти успіхів, учнів переборюють труднощі, актуалізують певні знання й уміння, ознайомлюються з текстами художніх творів та з іншою довідковою літературою, логічно осмислюють запропоновані запитання і завдання тощо.

Бесіда як метод і прийом вивчення літератури виховує в дітей активність, самостійність, розвиває уміння порівнювати, систематизувати й узагальнювати факти, аргументувати свої твердження. Спілкування особливо захоплює учнів тоді, коли актуалізуються їхні потреби, коли воно викликає інтерес. Зацікавлення предметом розмови є необхідною умовою забезпечення активної співпраці вчителя й учнів на уроці літератури. Бесіда, розрахована на активізацію мислення дітей, дає їм можливість розібратися в думках і почуттях, що виникли під час читання твору. У такому разі учитель ставить перед класом запитання, які містять низку розумових логічних вправ, що викликають у школярів потребу замислюватися над прочитаним, робити висновки, самостійно добирати літературні й життєві приклади.

Дієвість знань залежить, насамперед, від ступеня їх осмислення, що характеризується глибоким «рухом» прийомів порівняння, аналізу, синтезу, розкриття причинно-наслідкових зв'язків, із ним пов'язані процеси переконання, уміння доводити тощо. Свідоме засвоєння знань вимагає активної роботи думки і потреби відтворити власні враження у словах.

Отже, інтелектуальний розвиток школярів залежить від умов, методів і прийомів навчання, які застосовує словесник. Він може бути вищим або нижчим. Чим вищий рівень розумової діяльності вихованців, тим складнішою може бути структура методу навчання й ефективнішим його застосування. Чим старші за віком учні, тим складніші прийоми, що використовує вчитель, і триваліший час застосування певного методу. Потрібно, щоб учитель на кожному етапі навчання умів добирати ті методи і прийоми, які краще за інші відповідали б саме цьому вікові школярів, змісту їхнього навчання і саме цій дидактичній меті, сприяли ефективному розвитку їхньої пізнавальної активності.