Література

1. Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. М., 1997. – 304 с.

2. Зотова О., Кряжева И. Методы исследования социально-психологических аспектов адаптации личности / Методология и методы социальной психологии. М., 1977. – 138 с.

3. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. СПб., 2009. – 608 с.

Синєпупова Юлія

студентка V курсу факультету СПП

Наук. кер: к. псих. н., доцент Губа Н.О.

Психологічні особливості механізму формування делінквентної особистості

У закордонній і вітчизняній літературі існують різні напрями і підходи до вивчення особистісних передумов формування делінквентної особистості. Наприклад, підхід, що пояснює детермінованість формування делінквентної особистості переважно чинниками генотипу (М. Шлапп, Е. Хуттон, У. Шелдон, П. Джекоб, Е. Фромм та ін), або дослідження, що розкривають особистісні передумови мотивації делінквентної особистості (Ю. М. Антонян, С. В. Бородін, К. Є. Ігошев тощо), а також підходи, засновані на виділенні провідної криміногенної властивості (психічного стану) або комплексу властивостей в особистості злочинця (Ю. М. Антонян, В. Ф. Пірожков , М. І. Єнікеєв, А. Ф. Лазурський, С.В. Познішев, А. Н. Пастушеня та ін). Чільне місце в реалізації цього підходу займає ціннісно-нормативна концепція особистості злочинця, що розробляється А. Р. Ратіновим і його послідовниками [3, 3-33].

В якості типових факторів формування делінквентної поведінки розглядаються окремі психічні стани. В одних роботах до них відносять: завищений рівень домагань і самооцінки, егоцентризм, підвищену уразливість, емоційну нестійкість, високу ригідність розумових процесів [1, 148]. В інших джерелах відзначають знижену самоповагу, глибоку розбіжність між реальним і ідеальним «Я», високу тривожність, схильність до ризику, тенденцію досягати цілей, ігноруючи небезпеку, дратівливість, підвищену вразливість, злопам'ятність, почуття власної неповноцінності, ущемлення, потребу самоствердження, владарювання та інших гострих емоційних переживань. У злочинців, які схильні до імпульсивного насильства, відзначаються розпливчасті, нереалістичні уявлення про міжособистісні відносини. Все це показує, що наведені властивості особистості виступають мотивоформуючими або викликають особливості когнітивного стилю особистості.

У ряді наукових досліджень, проведених вітчизняними і зарубіжними авторами, розглядається вплив психічних аномалій на формування делінквентної особистості (Ю. М. Антонян, Л. М. Балабанов, В. В. Гульдан, О. Д. Сітковська та ін.) Їх висновки полягають у тому, що психічні аномалії не визначають антигромадський зміст поведінки, а виступають лише умовами («каталізаторами») прояву деформацій спрямованості особистості.

До факторів ризику формування делінквентної особистості належать структура та організація сукупності психічних властивостей, яка обгрунтовується, виходячи з комплексу її основних функцій, в породженні злочинної поведінки. Такими властивостями можуть виступати:

а) переконання, що виражають переважаюче позитивне значення (особистісний сенс) злочинного способу задоволення потреби чи вирішення проблемної ситуації за певних умов;

б) переважаюче позитивне ставлення до даного способу у зв'язку з потребою і умовами;

в) особистісна норма використання даного способу у зазначеному зв'язку;

г) фіксована поведінкова установка, що виражає готовність особистості до злочинної поведінки в такому ж зв'язку, а також мотивоформуючі властивості, якщо вони детермінують такі спонукання, які суб'єкт не може реалізувати або каналізувати правомірним способом. Ці властивості становлять кримінальні потяги, гіпертрофовані або збочені потреби, гострі неприязні стосунки до певних соціальних суб'єктів, а також акцентуації характеру, емоційно-мотиваційні установки і психічні аномалії соціально - дезадаптивного характеру;

д) перцептивно-змістотворні властивості, що детермінують соціальні уявлення, які сприяють породженню криміногенних мотивів і кримінальних цілей. Такими властивостями є переконання про безуспішність використання правомірного способу для задоволення визначених потреб (вирішення проблемних ситуацій), про сприятливі можливості використання для цього протиправного способу, про незначущість або малоймовірність негативних наслідків при його використанні, про істотну шкодочинність деяких поведінкових актів інших осіб при їх об'єктивній правомірності, про нормотипічність в суспільстві (спільності) певних протиправних діянь;

е) виконавчо-регулятивні властивості, які представляють здібності, знання, вміння, навички та вольові якості, які виражають суб'єктивні можливості (спеціальні передумови) реалізації злочинної мети – способу [2, 134].

Зважаючи на викладене, можна дійти висновку, що людина, яка скоює злочин, є об’єктом активного вивчення юриспруденції та психології. Обидві науки спираються на спільне вихідне розуміння людини як особистості, котра поєднує в собі біологічне, природнє та соціальне.