Економічна нерівність і соціальна політика захисту населення

За умов економічної нерівності постає гостра проблема бідності. Розрізняють певні рівні бідності — бідність країни загалом та бідність окремих її комірок — громадян і сімей. Країна є бідною, якщо її подушний дохід низький порівняно з іншими країнами. Водночас у такій країні окремі родини можуть привласнювати величезні доходи, нагромаджувати неосяжне особисте майно. Країна є багатою, якщо її подушний національний дохід високий порівняно з іншими країнами. Проте в ній значна частина населення може бідувати, ледь зводячи кінці з кінцями.

Нерівність у розподілі доходів властива усім країнам незалежно від типу їхньої економічної системи. У ринковій економіці найзагальнішою причиною нерівного розподілу доходів є ринковий механізм. Конкретнішими причинами економічної нерівності людей є різні рівні заробітної плати і доходів загалом, які зумовлені різним рівнем освіти й професійної підготовки працівників, неоднаковими здібностями людей, неоднаковою схильністю до ризику тощо. Особлива роль у поглибленні економічної нерівності людей належить майновим доходам — від землі, житла, капіталу, володіння акціями та іншими цінними паперами тощо.

Бідність не піддасться точному визначенню. Це рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей. Інакше кажучи, людина або окрема сім'я бідує, коли в неї бракує коштів на задоволення елементарних потреб. Цей загальний принцип у кожній країні конкретизують за допомогою визначення офіційної межі, або порогу бідності, що нерідко називають прожитковим мінімумом.

Держава може впливати на нерівність розподілу особистих доходів, зменшуючи її через податкову систему й трансферні платежі. Однак цей вплив, на думку багатьох економістів, має бути помірним, бo інакше він підриватиме стимули до високопродуктивної праці й, отже, звужуватиме можливості економічного зростання країни.

Соціальний захист охоплює систему заходів, які забезпечують громадянам надходження доходів не лише упродовж певного строку у випадку втрати роботи, а й у разі різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми та інвалідності, похилого віку тощо.

Видатки на соціальний захист населення, звичайно, залежать від потенціалу економіки та загальної соціально-економічної ситуації в країні. У країнах з перехідною економікою система соціального захисту нині містить такі три основні складові.

Висновок: Сучасне суспільство має шукати і знаходити компроміс між зрівнюванням доходів та ефективністю економіки, тобто між ефективністю і соціальною справедливістю. Якщо воно надто велику частину національного доходу перерозподілятиме на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули і звужуватиме обсяг національного доходу. З іншого боку, посилення нерівності, коли держава не перерозподіляє національний дохід, породжує низку складних проблем. Головна серед них — це зубожіння досить значної частини населення й казкове збагачення невеликої кількості сімей. Така поляризація суспільства посилює його соціальну та політичну нестабільність. Тому у цивілізованих країнах держава проводить політику соціального захисту, завданнями якої є зменшення економічної нерівності та створення сприятливих для усіх членів суспільства умов матеріального життя. Правда, масштаби перерозподільних процесів у різних країнах неоднакові; особливо вражаючими вони є у скандинавському регіоні.

Формусвання ринкової економіки гостро ставить проблеми соціального захисту населення. Викликано це, в основному, двома факторами. По-перше, ринок сам по собі є байдужим до соціальних питань. По-друге, не продумана й поспішна капіталізація економіки україни породила додаткові ускладнення цієї проблеми.