Література

1. Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М.: Аспект Пресс, 2001

2. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация. – М.: Слово, 2000

3. Дрінко Г. Г. Моделі спонукальних конструкцій із імперативом в англійській та українській мовах/ Studia Germanica et Romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. Донецьк, 2005. – т. 2 . – №-1(4) – с. 76-89

4. Мосієвич Л. В. Когнітивна та комунікативна сутність евфемізмів в англомовному просторі// Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки – Запоріжжя, 2008. – №-1, с. 45 - 48

5. Формановская Н. И. Речевой этикет и вежливость // Русская словесность, 2001. – №-3. – С. 67-71.

Секція № 8 історичні науки

Доценко Катерина

аспірант історичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. і. н., доцент Давлєтов О.Р.

Процес європейської інтеграції очима російських науковців

Європейська інтеграція охопила країни Західної, Центральної та Східної Європи і цей процес триває з наростаючими темпами. У зв'язку з цим вивчення історії європейської інтеграції стає особливо актуальним.

Розробка проблем європейської інтеграції у радянській історіографії розпочалася наприкінці 50-х рр. ХХ ст. Інтеграція розглядалася – «з одного боку як реакція західноєвропейського капіталізму на об’єктивні закономірності розвитку продуктивних сил, сучасний рівень яких вимагає переходу до більш високої формації – соціалізму. З іншого боку, це прагнення монополістичного капіталізму до міждержавної змови з метою спільної боротьби проти країн соціалізму, демократичних сил, національно-визвольного руху всередині капіталістичних країн» [1].

Поряд з поняттям «інтеграція» в марксистській історіографії вводиться поняття «європеїзму». За визначенням А.І. Уткіна, ідеологія європеїзму – це ідеологія частини правлячих кіл зростаючого імперіалістичного центру, які виступають за самостійний шлях розвитку західноєвропейського імперіалізму [2, 23].

Радянською марксистською історіографією заперечувався факт існування «європейської ідеї», як «прагнення до європейського об’єднання» і «європейської нації» як спільності народів Західної Європи, що мають загальну матеріальну базу і загальну культуру. У цьому зв’язку можна назвати роботи В.І. Лесновского, В.Б. Княжинського [3, 4].

І лише після гельсінських домовленостей 1975 р., що поклали початок загальноєвропейського процесу, дослідники повернулися обличчям до вивчення факторів європейської спільноти, до комплексного і цілісного аналізу історії Європи. Тепер російські вчені – історики й економісти – (А.О. Чубар’ян, В.Г. Барановський, Ю. Борко, Л. Глухар, Ю. Шишков, М. Максимова, Е. Хлєбніков та інші) розглядають інтеграцію, як незворотній процес конфліктно-компромісного розвитку, об’єктивного за своєю природою процесу зближення, взаємодії національних господарств, формування регіональних господарських комплексів в рамках тих груп держав, де для цього склалися сприятливі умови [5, 6, 7, 8, 9].

У Воронежському державному університеті склалася дослідна школа з європейської інтеграції під керівництвом професора В.А. Артемова, сферою діяльності якої є дослідження витоків і динаміки європейської інтеграції, ролі держав, політичних діячів, європейської громадськості в інтеграційних процесах. В.А. Артемов розрізняє поняття європеїзму і європоцентризму [1].

Загалом проблемі європейської інтеграції присвячено багато робіт, але більшість з них пов’язана з вивченням інституційного пристрою меж європейських організацій. Не досить вивчено зародження ідеології європеїзму в роки Першої світової війни, ідеї пан-Європи та європейської федерації і в цілому ідеологічна програма руху за об’єднання Європи.