Література

1. Воловик В.И. Идеологическая деятельность: диалектика традиций и новаторства. – М.: ОАН при КПСС. – 1990. – 209 с.

2. Зинченко А. А. Извилистые пути традиции. – М: Ладога, 2006.- 100 с.; Каиров В. М. Традиции и исторический процесс. – М.- 1994.- 217 с.

3. Суханов И. В. Обычаи, традиции, преемственность поколений. – М., 1976. – 208 с.

Локарєва Валерія

студентка ІІІ курсу факультету соціології та управління ЗНУ

Наук. кер.: к. і. н., доцент Цокур Є.Г.

Соціокультурний контекст політичної модернізації в україні

Проблема політичної модернізації є одним із найбільш гостро актуальних для вітчизняної свідомості, як наукової, і громадської, оскільки пов'язана з виробленням стратегії розвитку країни. У XX столітті стало очевидним, що в глобальному масштабі поширюються певні соціокультурні тенденції, що зародилися в розвинених країнах і визначили їх лідируючу геополітичну позицію.

Процеси політичної модернізації надають радикальне вплив на національну соціокультурну традицію, викликаючи адаптаційні трансформації в соціальній, економічній, політичній та культурній сфері.

Стало загальновизнаним, що модернізація може здійснитися лише у разі зміни ціннісних орієнтацій широких соціальних верств, подолання криз політичної культури суспільства. Однією з форм модернізації є вестернізація - цілеспрямоване нав'язування західної, а найчастіше - американської культури, що призводить до втрати вестернізованих країн культурної самобутності , що може викликати соціальний протест, вороже ставлення по відношенню до західної культури.

Головним чином з необхідністю модернізації стикаються в країнах, де ринкові і демократичні традиції недостатньо розвинені. Виключенням в цьому сенсі не є і Україна.

Неповторність соціально-історичного розвитку України полягає в двох основних особливостях:

1) домінуванні як основного суб'єкта модернізації владно-бюрократичної верхівки, залежної у своїх діях від чужого центру;

2) залежності суспільно-політичної системи від чужих національних традицій, ментальності й конкретних потреб українського суспільства морально-культурних цінностей та ідеологічних схем.

Проголошення України незалежною державою відкрило можливості для всебічної модернізації її суспільства на основі світового досвіду та власних потенційних можливостей. Але через розрив між очікуваними та реальними результатами Україна опинилася в ситуації «кризового синдрому модернізації» [2].

Важливою проблемою у процесі політичної модернізації українського суспільства є пошук оптимальних способів переходу від традиційного суспільства до раціонального, пом'якшення вірогідного зіткнення старих, традиційних для даної національної політичної культури цінностей і норм політичного життя з новими модернізованими інститутами. Тут слід насамперед уважно поставитись до формування політичного режиму і створення системи соціального управління, зорієнтованих на витворення стилю соціально-політичного життя, відповідного запитам і внутрішнім потребам українського суспільства [1].

Модернізація виявляється пов'язана з привнесенням в суспільне життя інститутів і норм, які є інокультурними, а іноді навіть іноцівілізаціонними. Умовою модернізації в багатьох випадках стає критична переоцінка національного минулого і сьогодення. Істотний зміст самого процесу модернізації складають зміна тих чи інших рис національного характеру, а результатом процесу стає об'єктивне збільшення різкості міжкультурних і міжцивілізаційних відмінностей.

Глобалізаційні процеси, які проходять у сучасному суспільств, теж значною мірою впливають на процес формування демократичної держави, в вигляді зовнішніх чинників. Стирання кордонів між державами призводить до формування транснаціональної культури, тобто відбувається формування нової і політичної культури та свідомості. Тому соціально-культурний чинник є не менш важливим, поряд з економічним, юридичним, що впливає на процес політичної модернізації. Але цей процес не є універсальним для усіх країн. Прагнення приєднання до європейського співтовариства, не завжди призводить до позитивних змін. Наслідком цього прагнення може бути розкол країни на регіони з різним баченням майбутнього, суперечки у верховній владі та ін., а це веде країну до неможливості реалізації демократичних принципів та інтеграції з розвиненими країнами. Прикладом цього може служити українська держава.

Україна опинилася в ситуації пошуку моделі розвитку, яка б дозволила їй відновити економічний потенціал, успішно завершити модернізацію і зайняти гідне місце у світовому співтоваристві країн, що здійснили перехід в якісно іншу постіндустріальну еру. Для України завершення пізньоіндустріальної стадії модернізації та перехід до постіндустріального інформаційного суспільства є умовою її виживання в сучасному світі як самостійної держави.