Визначення ніколу атомно-абсорбційним методом по малочутливим довжинам хвиль поглинання

Визначення ніколу в аналітичній практиці проводять фотометричним, гравіметричним, комплексонометричним методами. Всі ці методи стандартизовані, арбітражні, мають установлені норми точності. Проте вони мають певні недоліки: затрата тривалого часу під час виконання роботи, використання великої кількості реагентів для проведення аналізу, суб’єктивність [1].

Актуальність даної роботи полягає в тому, що ми обирали атомно-абсорбційний метод, який дозволяє точно визначити вміст ніколу в межах від 10 до 50% мас. Для визначення такого вмісту ніколу ми використали малочутливі довжини хвиль (λ = 351,5 нм; 352,4 нм), при яких не потрібне велике розведення основного розчину [2, 3]. Це забезпечує точність і правильність результатів. Атомно-абсорбційний метод вибірковий, а тому достатньо надійний. Перевага методу також в тому, що нема необхідності в відділенні заважаючих елементів – операції найбільш складній і трудомісткій.

В процесі розробки ми обрали тип полум'я (ацетилен-повітря, при відношенні С/О = 0,70) а також оптимальне середовище для атомізації ніколу (хлоридна кислота).

Методика полягає в наступному: пробу розчиняють в суміші кислот, випарюють досуха, потім солі розчиняють в хлоридній кислоті, переносять в мірну колбу на 200 см³, доводять водою до мітки. Розчин розпилюють в ацетилен-повітряному полум’ї і фіксують показання вмісту ніколу на табло атомно-абсорбційного спектрофотометру [4].

Однією із головних переваг обраного нами методу є те, що він простий у використанні і дає можливість визначення при будь-якому вмісті заважаючих елементів.

Література

1. Степин В. В. Анализ сталей. – М.: 1990. – 362 с..

2. Канаев Н. А., Трофимов Н. В., Дорофеева Н. И. Спектральный анализ металлов и сплавов // Труды научно-технической конференции / Под ред. К. А. Сухоненко. – М.: ОНТИ ВИАМ, 1968. – С. 41-47.

3. Хавезов И., Цалев Д. Атомно-абсорбционный анализ. – Л.: Химия, 1983. – 144 с.

4. Харитонов Ю. Л. Аналитическая химия. – М.: Высшая школа, 2003. – 559 с.

Богуславська Ольга

студентка V курсу біологічного факультету ЗНУ,

Корнет Марина

аспірант біологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: д. б. н., професор Бражко О.А.

Деякі методи синтезу s-заміщених цистеаміну

Сірковмісні амінокислоти та аміни входять до складу багатьох біологічно активних сполук, а також використовуються для синтезу речовин, що мають широкий спектр біологічної дії. Одним з представників цього ряду є ендогенний тіол - цистеамін.

У даному літературному огляді представлені найпоширеніші методи синтезу хінолінових та акридинових S-похідних цистеаміну.

Синтез акридинових похідних найчастіше проводять трьома методами: взаємодією суміші похідного 9-тіоакрідинону з 2-заміщеним цистеамінхлориду гідрохлориду в певних умовах (А) (Susanne Bonse, Christiane Santelli-Rouvier, Jacques Barbe, 1999.), реакцією конденсації з галогенпохідним цистеаміну (В) (Christiane Santelli-Rouvier, Jean-Marc Barret, Christopher M. Farrell, 2004.) та реакцією алкілування 9-тіоакридону (С) (Latifa Khalifa, Maria-Jose Rosales, Carmen Mascaro, 2000).

R: (СН₂)₂NH₂ та його похідні

A: + Cl(СН₂)₂N(R*)₂, толуен, луг

B: + RBr, толуен, луг або кальцій карбонат

C: + RX, РТС

Синтез похідних хіноліну проводили реакцією алкілування 4-хінолінтіону в РТС. (Marie-Gratia Kayirerea, Abdallah Mahamoud, Jacqueline Chevalierb, 1988).

R: (СН₂)₂NH₂ та його похідні

Нами розроблено метод синтезу S-заміщених цистеаміну, за допомогою взаємодії 4-хлорохіноліну та гідрохлориду цистеаміну: