Література

1. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. – М. Наука, 1974., С. 324 – 325.

Скаленко Аліна

студентка IV курсу факультету іноземної філології ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., доцент Василина К.М.

Барокова домінанта у трагікомедії в.Шекспіра "цимбелін"

Бароко – це напрям і стиль у літературі та мистецтві кінця ХVІ – початку ХVІІІ ст., у якому поєдналися ілюзія і реальність, прекрасне і потворне, жага красивого життя і трагізм [2, 62]. Літературне бароко відзначається поліфонізмом, ускладненням форм, поєднанням релігійних та світських мотивів і образів, тяжінням до поєднання контрастів, алегоризму, метафоричності, емблематичності, намаганням уразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.

Бароко мало чималий вплив на багатьох митців тієї епохи, зокрема, на В. Шекспіра. При цьому варто зауважити, що бароко у творчості Великого Барда набуває оригінально-неповторних рис. Це відбувається тому, що митець у різні періоди своєї творчості звертається до різних стилів: ренесансу, маньєризму і, кінець-кінцем, бароко. Художні принципи барокової естетики знайшли своє відображення у трагікомедіях третього періоду творчості, до числа яких належить один із найвизначніших творів Великого Барда – "Цимбелін" [1]. Всі рівні поетики цієї драми несуть відтінок бароко.

Перш за все, треба відзначити, що рухливість і динамізм, властиві бароко, проявилися у цьому творі повною мірою. Події, персонажі, емоції стрімко змінюють один одного. Читач постійно перебуває у стані напруження, очікує нової звістки, нового руху, нових подій. По-друге події твору розвиваються із надзвичайною стрімкістю. Кожна окрема сюжетна лінія також розвивається із неймовірною швидкістю.

Взагалі, сюжет трагікомедії є надзвичайно заплутаним: історія обмовленої Імоджени та доля її братів, які виховувалися у лісі, тісно переплітаючись, утворюють складну наративну структуру.

Як відомо, ідеалом доби бароко була людина-аскет, якій доводилося постійно боротися із залежністю від Бога та ірраціональних сил, чинити опір прихованим у душі пристрастям, середовищу, обставинам. В аналізованій трагікомедії маємо виразний приклад такого типу людей – це Імоджена, яка відважно бореться за своє щастя, демонструючи незламність духу та силу характеру. Про образ Імоджени можна, взагалі, сказати, що він є дещо гіперболізований, що є характерною рисою бароковою естетики. "Жінка-богатир", якщо так можна про неї сказати, вона непохитна і сильна.

Слід також звернути увагу на імена головних героїв. Вони теж несуть певне змістовне навантаження, а саме – бароковий екзотизм – тяжіння до незвичайного. У різноманітті імен персонажів спостерігається яскраве поєднання форм кельтських (Цимбелін, Гвідерій, Арвіраг), латинських (Постум, Леонат) та італійських (Філаріо, Іахімо) імен, що надає твору більшої колоритності.

Треба також відзначити барокове тяжіння до різких контрастів, яке проявилося в даному творі у зображенні протилежних характерів персонажів. Так, зокрема, у творі представлені два типи дружин: вірна і самовіддана Імоджена та її зла і хитра, підступна мачуха-королева тощо.

Дотепність вважалася основною складовою художньої концепції бароко, тож у своїй трагікомедії В.Шекспір вправно грає значенням слів та фраз і створює своєрідну гумористичну атмосферу.

Через те, що майстри барокового стилю надавали такого великого значення дотепності, у них виникає особливе відношення до метафори, емблеми, символу. До речі, треба зазначити, що метафори у творі вражають своєю витонченістю та оригінальністю.

Дивує також крайня екзальтація почуттів. У творі показана надзвичайно велика кількість найрізноманітніших емоцій. Вони так і переповнюють героїв, накривають їх нестримною хвилею своїх відтінків та контрастів. Така аффектованість була однією із основних рис барокового стилю.

Також, у цій трагікомедії присутні такі характерні для барокової естетики риси як:

• розуміння світу як дисонансного утворення;

• віра в реальність духовного начала, велич Бога;

• поєднання надприродного, містичного і натуралістичного планів;

• поєднання реальності та ілюзії.

Отже, у трагікомедії"Цимбелін", яка проникнута особливою екстатичною радістю, вірою у перемогу добра втілюється чисто шекспірівська гармонія, така несхожа на інших авторів. Твір ввібрав у себе всі риси літератури бароко, ним Шекспір ще раз довів свою багатогранність як драматурга ренесансу, маньєризму і тепер уже заслужено можна назвати й бароко.