Література

1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // ВВР. - 2002, N 3-4, ст.27.

2. Закон України «Про природно-заповідний фонд України». – ВВР. - 1992. - № 26, Ст.146.

3. Нечипоренко О. Проблеми регулювання земельних відносин на території острова Хортиця // Землевпорядний вісник.- 2008. - №4.

4 Закон України «Про охорону культурної спадщини». – ВВР. - 2000, - N 39, ст.333.

Мельник Інна

слухач магістратури юридичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: д. ю. н., професор Коломоєць Т.О.

Державне регулювання вищої юридичної освіти і науки Федеративної Республіки Німеччина

У Федеративній Республіці Німеччині немає єдиного федерального закону про підготовку юристів: кожна із земель приймає на регіональному рівні власний акт, в якому визначаються всі вимоги до претендентів на диплом юриста. Проте існує загальний порядок, характерний для всіх земель. Юридична освіта у Німеччині складається із теоретичної частини – університетської освіти, та практичної – стажування. Кожна частина закінчується складанням державного іспиту. Зазвичай, університетська освіта триває 5-6 років, а практична частина – 2 роки [1]. Слід зазначити, що навчання в німецьких університетах на юридичних факультетах є безкоштовним, так само, безкоштовним є навчання в докторантурі.

Майже кожен юридичний факультет в Німеччині має Положення про магістерське навчання (мagisterordnung, MAGO). Для отримання диплома магістра (LL.M., magister legum) необхідно, щоб один з професорів або доцентів юридичного факультету у письмовій формі погодився здійснювати над студентом наукове керівництво. Також, студент має прослухати 2 семестри лекцій та здати письмові і усні іспити. Розклад теоретичних занять складається самостійно і узгоджується з науковим керівником, з яким також погоджується тема магістерської роботи, яка має становити біля 80 сторінок. Після прочитання і оцінки магістерської роботи призначається дата проведення усного іспиту. Якщо і робота, і усний іспит оцінені на позитивну оцінку, то факультет видає студенту диплом магістра, після чого він має право проставляти на своїх візитних картках і бланках листів абревіатуру LL.M. після свого прізвища [2].

Досить цікавою є така обставина, що ступінь «Доктор» або «Магістр» у Німеччині є складовою частиною прізвища і заноситися в паспорт [2].

У Федеративній Республіці Німеччина докторський ступінь у галузі права можна здобути тільки після отримання Diplom Magister або Staatsexamen (диплом магістра чи державний диплом у системі підготовки національних німецьких кадрів для керівних органів, а також низки спеціальностей особливого регістру, серед яких – юрист, які надають після отримання диплома магістр і за наявності дворічного професійного стажу) [3, с.5]. На факультетах діють Положення про докторантуру (Promotionsordnung), які містять всі вимоги, які повинні бути виконані докторантом для підготовки до захисту і захисту дисертації. Вступних іспитів не існує, необхідна лише згода професора або доцента на здійснення наукового керівництва і відповідне повідомлення декана [2].

Захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук відбувається лише в університетах (Universitaten). Навчання в докторантурі (3 роки) пов’язане із проведенням самостійних наукових досліджень із подальшим захистом дисертацій. Дисертаційні дослідження мають проводитись в інститутах Товариства Макса Планка, науково-дослідних центрах, у національних лабораторіях [3, с.5]. Специфічним для Німеччини є процес підготовки габілітації (аналог української докторської дисертації) і її захист перед спеціальною експертною комісією. Habilitation – державний диплом доктора наук, який дозволяє посідати посаду професора на університетській кафедрі. Відповідний науковий ступінь (Doctor Habilitation) можна отримати у галузі права за умови, що претендент має всі відповідні ступені вищої освіти у галузі права з гарними оцінками [3, с.5].

Для законодавства Федеративної Республіки Німеччини характерною є наявність посад професорів (W2-«професор без влади», тобто не завідує кафедрою, і W3), приват-доцентів (позаштатного викладача університету), щодо зайняття яких встановлено дуже суворі вимоги із дотриманням принципу «неприпустимості домашнього працевлаштування» (в одному і тому ж вузі неможливо перейти на вищий посадовий рівень), вікового цензу (пенсійний вік – 67 років, у конкурсах можна брати участь до 51 року) [3, С.5].

Загалом, у Німеччині діють досить жорсткі вимоги до якості юридичної освіти та наукової діяльності, основну роль у здійснені якого відіграє держава, що виражається у проведенні спеціальних випускних іспитів та іспитів на підтвердження наукових ступенів. Окрім цього, високій якості підготовки юристів у Федеративній Республіці Німеччині сприяє досить жорстке антикорупційне законодавство, що регулює питання присвоєння наукових ступенів. В процесі здійснення реформування управління освітою і наукою в Україні варто звернути увагу на запозичення досвіду Федеративної Республіки Німеччини у здійсненні державою контролю за якістю освіти та наукової діяльності.