Література

1. Гуржій О.І. Етнологічні осередки України в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. Нарис діяльності / О.І. Гуржій, М.Б. Парахіна. – К., 2004. – 248 с.

2. Життя краєзнавчих організацій // Краєзнавство. – 1929. – № 1.

3. Парахіна М. Внесок наукових товариств при ВУАН у розвиток етнологічних досліджень у 20-ті на початку 30-х рр. ХХ ст. / М. Парахіна // УІЖ. – 2002. – № 6.

4. Турченко Ф.Г. Я.П. Новицький – людина і краєзнавець / Ф.Г. Турченко, Б.А. Бровко // Репресоване краєзнавство. – К., 1991.

Петрова Катерина

аспірант історичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. і. н., доцент Мільчев В.І.

Доброчинна діяльність менонітів на півдні України початку XX століття

Меноніти з’явилися на теренах сучасної України за запрошенням цариці Катерини II. Уряд покладав надії на покрашення сільського господарства і скотарства імперії. Меноніти мали подавати приклад місцевому населенню. Навзаєм уряд обіцяв свободу віросповідання та надав ряд економічних привілеїв менонітам. Успіх та заможність менонітів пояснюється також особливістю їх віросповідання. Першим зробив спробу пояснити вплив світогляду на розвиток господарського життя суспільства німецький соціолог та історик М. Вебер у своїй роботі «Протестантська етика та дух капіталізму». М. Вебер доводить, що завдяки переконанням протестантів стосовно того, що професійна діяльність – це Боже призначення, а успіх у справах – ознака обрання Богом до спасіння, релігійні меноніти досягали успіху. За тими ж релігійними переконаннями існування жебраків пояснювалося ледарством, а милосердя полягало в наданні можливості навчатися ремеслу та праці [1, 97–101]. Серед переселенців-менонітів не було жебраків, але з часом серед менонітів з’являлися люди, які не могли самостійно забезпечити своє матеріальне становище, і їх кількість зростала. На той час в Російській імперії не було закладів, які б забезпечували соціальний захист селян, у тому числі переселенців. До того ж, самі меноніти не хотіли мати справу з державою, щоб не опинитися в її залежності, саме тому благодійність серед менонітів набуває поширення. Питання благодійності менонітів знайшли відображення у працях П. Каменського, Я. Штаха, М. Бєлікової [2–4].

Для дітей-сиріт створювали відповідні управління чи каси, що поповнювались завдяки реалізованому спадку сиріт, а також приватних пожертвувань. Благодійні заходи також організовували для осіб, що втратили працездатність. Існував податок з колоністів, який встановлювався зі згоди громади. Зібрані гроші ставали добровільними пожертвами. Також влаштовувалися аукціони з продажу дитячого одягу, вишивок, виготовлених жінками на спеціальних жіночих молитовних зібраннях [5, 143–145].

Дбали меноніти також про медичне обслуговування общини. Найвідомішими серед медичних закладів менонітів на півдні України були психіатрична лікарня «Бетанія» та санаторій «Олександрабад». Лікарня «Бетанія» мала електроосвітлення, яке безкоштовно надавала фірма «Лепп і Вальман». Тут також 15 ліжок утримувалось за рахунок пожертвувань. За підрахунками М. Бєлікової, у 1913–1914 рр. лише жителі хортицьких сіл пожертвували лікарні 4147 руб. 68 коп., чого вистачило на утримання 13 ліжок [4, 19–22].

Не оминули колоністи увагою і галузь освіти. Доброчинна допомога учням полягала у запровадженні стипендіальних фондів. Так, відомо, що у 1910 р. у механіко-технічному училищі м. Олександрівська Іоган Герхардович Лепп заснував стипендію імені свого діда – Петра Петровича Леппа. Стипендіальний капітал полягав у 5%-х державних паперах і зберігався в місцевому казначействі у якості спеціальних коштів училища. Право на стипендію, незалежно від віросповідання і національності, надавалося двом учням із четвертого класу, дітям службовців підприємств товариства «Лепп і Вальман», дітей із малозабезпечених сімей, а також дітям, що мали успіхи у навчанні. Ці діти звільнялися від сплати за навчання, а витрати покривалися зі стипендіального капіталу [6, арк.13].

Таким чином, меноніти суттєво змінили своє ставлення до нужденних: від абсолютного неприйняття жебрацтва та милостині до необхідності організованої допомоги нужденним. Поступово благодійницька діяльність менонітів розширилася від елементарної підтримки життя незаможних членів общини до забезпечення медичним обслуговуванням та надання можливості отримати освіту.