Література

1. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Підручник. – К.: ПП “Влад і Влада”, 2006. – 184 с.

2. Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Контроль і ревізія: Підручник. – Житомир: ПП “Рута”, 2003. – 217 с.

Хворост Дар’я

студентка VI курсу Криворізького факультету ЗНУ

Наук. кер.: асистент Брутян К.С.

Аспекти правового регулювання кредитного портфелю в фінансових установах

Сьогодні в розпорядженні фінансових установ є досить ефективний право­вий механізм, який дає змогу формувати кредитний портфель, диверсифікувати фінансово-банківські послуги населенню, активно використовувати договірні відносини у сфері споживчого кредитування і привабливі для клієнтів програми. Завдяки принципово новому програмному комплексу рішення про надання кредиту за цією програмою приймається протягом кількох хвилин, при­чому досить, щоб клієнт мав при собі тільки паспорт, ніякі інші документи не потрібні. Процедура спрощена: споживач обирає в торговельному підприємстві, з яким банк встановив партнерські відносини, потрібний йому товар, а потім звертається до банківського експерта.

Активне зростання споживчого кредитування, на наш погляд, викликане дво­ма факторами - високим рівнем доходності і спрощенням процедури видачі коштів. Обидва фактори підкріплені агресивною рекламою, яка обіцяє безпроцентні (ну­льові) ставки, "швидкі" кредити (без довідок про доходи, з пред'явленням тільки паспорта й ідентифікаційного кода) і т. ін. Звичайно, активний рекламний натиск приносить свої результати.

Проте слід мати на увазі, що замовники такої реклами приховують від спо­живачів реальні розміри кредитних ставок. Насправді низькі або навіть нульові проценти, зазначені в прайс-аркушах чи інших рекламних публікаціях, розміщуваних у засобах масової інформації, є не більш як спритним психологіч­ним трюком, бо ці проценти так чи інакше компенсуються за рахунок споживачів у вигляді неявних платежів, внесків, комісійних тощо. Таким чином, ставка без­процентного кредиту з урахуванням усіх комісійних та інших платежів становить 40-45% річних, а подеколи й 150-200%, тим часом як за стандартного (звичай­ного) кредитування вона перебуває в межах 19-25%.

Аналіз правозастосовної практики у сфері кредитування підтверджує не тільки активне зростання українського ринку, а й відсутність взагалі обнадійливих пер­спектив для споживачів. Адже беззастережні переваги в договірних відносинах здо­була "сильна" сторона. Купівля товарів у кредит розорює позичальника як "слабку" сторону в договорі, чиї права та законні інтереси часто-густо ігноруються або грубо порушуються.

Крім того, реальна ставка по споживчих кредитах, згідно з експертними оцін­ками, становить 40-45% річних, а подеколи і 90-100%. "Швидкі" кредити кошту­ють покупцям, як уже сказано, шалених процентів. Відбувається це тому, що пун­кти договору передбачають багато прихованих платежів, а клієнту, коли він не звик мати справу з хитромудро укладеними юридичними текстами, дуже важко розібратися у формулюваннях, справжній сенс яких вправно завуальовано. Тому споживчий кредит в його нинішньому вигляді являє собою, на наше переконання, не що інше, як засіб узаконеного ошукування довірливих громадян. Така ситуація зумовлена відсутністю спеціального законодавства, яке би ре­гулювало відносини у сфері споживчого кредитування. Саме тому кредитні уста­нови можуть безперешкодно встановлювати надмірно високі ставки за користу­вання кредитом, дбаючи тільки про власні корисливі інтереси на шкоду спожива­чам, по суті, спустошуючи їхні гаманці.

Поряд з тим необхідно підкреслити, що нова редакція Закону України "Про захист прав споживачів", згадана вище, дещо посилює гарантії додержання цих прав і дає змогу якоюсь мірою боротися з негативними тенденціями, які склалися на споживчому ринку. Так, тепер чіткіше прописано права позичальника. Креди­тор, відповідно до п. 2 ст. 16 закону, зобов'язаний письмово повідомити спожи­вача перед укладанням договору про варіанти забезпечення кредиту, про наявні форми кредитування, коротко описати різницю між останніми, подати типи про­центних ставок, орієнтовну сукупну вартість кредиту і вартість послуги з оформ­лення договору, включаючи перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням креди­ту, його обслуговуванням та поверненням, у тому числі адміністративних витрат, витрат на страхування, юридичне оформлення тощо. Надзвичайно важливою є правова норма, яка зобов'язує кредитні організації письмово повідомляти споживачів про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Щоб запобігти ошукуванню споживачів, установлено, що в договорі обов'яз­ково мають бути зазначені: сума кредиту; докладний розпис складових загальної вартості кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми таких частин, а також інші умови його надання; право дострокового повернення кредиту; річна процентна ставка (забороняється встановлювати місячну, щоденну іт. п.); інші умови, передбачені законодавством.

Отже, необхідно розв'язати проблему одержання надприбутків кредитними організаціями внаслідок економічної та юридичної необізнаності споживачів. Сваволі кредитора сприяє відсутність єдиної методики розрахунку ефективної кредитної ставки, розробка та затвердження якої мають бути в центрі уваги НБУ як державно­го органу, покликаного здійснювати контроль і нагляд за додержанням фінансовими установами законодавства.