Література

1. Давідов М.В. Шляхи організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на підприємствах України// Актуальні проблеми економіки.— 2009.— №4.— с.130-134

2. Товт Т. Й. Особливості фінансування інноваційної діяльності підприємств України// Актуальні проблеми економіки.— 2009.— №3.— с.102-108

3. І.А. Жукович. Інноваційна діяльність в українській економіці// Статистика України. - 2008. - № 1.- с. 25-29.

Потапова Катерина

студентка І курсу ТК ЗНУ

Наук. кер.: Богданова Л.М.

Соціально-економічна політика зайнятості в україні

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Наведена система показників дозволяє оцінити зайнятість на макрорівні з позицій її ефективності. Такі оцінки важливі не лише для виявлення проблем, але і для визначення нових тенденцій в зайнятості населення. Сам зміст показників свідчить, що зайнятість має не лише економічне, а і значне соціальне значення, в зв'язку з чим вона стає важливим елементом соціально-економічної політики держави.

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Державна політика України щодо зайнятості населення базується на таких принципах:

• забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

• співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

• міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні. Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення.

Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансування попиту і пропонування праці. Це можливо лише за комплексного підходу, що включає стимулювання, з одного боку, підвищення попиту на працю (покращання в цілому умов підприємницької діяльності, розвиток малого підприємництва та само зайнятості, створення додаткових робочих місць на державних підприємствах, стимулювання розширення попиту на працю на недержавних підприємствах тощо), а, з іншого боку зменшення пропозиції праці, подолання характерної нині для України над зайнятості (вдосконалення програм соціальної допомоги матерям, студентам, пенсіонерам, продовження термінів навчання та збільшення кількості тих, хто стаціонарно навчається, тощо). Важливою проблемою формування нового якісного стану зайнятості є трудова мотивація. Ринкові відносини створюють лише передумови, але не гарантують нове ставлення до праці і досягнення її високих результатів. Світовий досвід підтверджує, що не будь-яка ринкова модель забезпечує високий рівень соціальної і економічної ефективності. В Україні в умовах глибокої і затяжної кризи на перше місце за силою впливу на трудову мотивацію виходить соціальне самопочуття громадян, під яким мається на увазі навіть не реальне покращання життя, а впевненість у правильності обраних шляхів реформування суспільства і соціальному захисті з боку держави. Соціальний захист нерідко зводиться лише до підтримки обездолених людей, але справжній його зміст полягає в забезпеченні випереджувальних заходів щодо недопущення зубожіння, безробіття, втрати здоров'я населенням.

У цілому слід сказати, що система соціального захисту громадян в трудовій сфері в Україні лише починає формуватися. її основи закладені Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення" та іншими законодавчими актами, але попереду важлива робота з розробки і реалізації конкретних програм комплексної системи соціальної підтримки і захисту працівників.

Проблема зайнятості особлива актуальна для України, де популізм політиків у соціальній сфері вступив у суперечність з можливостями виробництва, що катастрофічно скорочується. Все це свідчить про те, що службі зайнятості України, організаційною формою якої є біржі праці, в найближчі роки передбачається досить напружена робота (прогнозами спеціалістів, армія безробітних сягне за 10-15% від загальної кількості працездатного населення).