Література

1. Веселова О. М., Марочко В. І., Мовчан О. М. Голодомори на Україні, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. — К.; Нью-Йорк, 2000.

2. Голод 1932-1933 років на Україні: очи­ма істориків, мовою документів. — К., 1990.

3. Даниленко В., Бондарчук П. Крах по­літики українізації і голод 1932-1933 рр. Голод — геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демо­графічних та морально-психологічних на­слідків: Матер. Міжнар. наук.-теорет. конф. К., 28 листоп. 1998 р. - К.; Нью-Йорк, 2000.

Ігнатуша Олексій

аспірант історичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: д. і. н., професор Турченко Ф.Г.

Запорізький індустріальний комплекс як базовий компонент модернізації (20–30-ті рр. Хх ст.)

Запорізький індустріальний комплекс відіграє помітну роль у економічному розвитку України. Цю роль значною мірою визначають промислові об’єкти, уведені в дію у 30-х рр. ХХ ст. під час більшовицької модернізації. Тому вивчення характеру індустріалізації регіону дозволить глибше зрозуміти сутність і етапи розвитку його промислового потенціалу.

Історії Запорізького індустріального комплексу приділяли помітну увагу у 60–80-ті рр. ХХ ст. Тоді з’явилися колективні монографії з історії окремих підприємств та статті А.І. Голуба, О.І. Латуна, М.С. Руденка, В.Г. Ткаченка з питань політичного й економічного розвитку регіону. Проте у наступні десятиліття дослідники до проблематики майже не зверталися. Дослідження у зазначеному напрямі активізувалися лише останніми роками.

Окреслимо вимір і місце Запорізького комплексу у більшовицькій індустріалізації.

Потужний імпульс індустріальному будівництву в Україні дав перспективний план Державної комісії з електрифікації Росії. План передбачав будівництво найбільшої в Європі Дніпровської гідроелектростанції і показував, що російські більшовики сприймали Україну як частку своєї держави, організованої у межах колишньої імперії. Передбачалося, що дешева енергія Дніпра сприятиме розвиткові електрометалургійної промисловості Півдня, що у зв’язку з марганцевими родовищами дасть високі сорти сталі.

Для розробки детального проекту будівництва гідростанції у січні 1921 р. уряд РСФРР заснував при Вищій раді народного господарства (ВРНГ) проектну організацію «Дніпробуд» (російською – «Днепрострой». – О.І.), яку очолив інженер-гідробудівник І.Г. Александров.

1925 р. Держплан СРСР створив спеціальну комісію, головою якої призначили Л.Д. Троцького. 13 липня 1926 р. Голова ВРНГ Ф.Е. Дзержинський зазначив, що складання технічного проекту Дніпрогесу завершено. Проектна потужність станції становила 560 Мвт.

22 грудня 1926 р. Рада праці і оборони утворила управління Дніпровського державного будівництва (Дніпробуд), підвідомче Президії ВРНГ СРСР. Його завданням стало: спорудження греблі, будівництво гідроелектростанції, шлюзу, мостів через Дніпро і нових залізничних колій [1, 148]. За ініціативою Політбюро ЦК КП(б)У при ВУЦВК почав діяти Комітет сприяння Дніпробуду. Його очолив голова Раднаркому – В.Я. Чубар [2, 49].

З 1927 р. планували почати будівництво Запорізького металургійного заводу. ВРНГ створила комісію для визначення його виробничої програми з річною виплавкою 650 тис. т.

Наприкінці 20-х років почалося проектування металургійного комбінату у складі металургійного заводу, заводів феросплавів і спеціальних сталей. Спочатку передбачалося довести виплавку електросталі до 30 тис. т на рік, потім до 42, 60, і, нарешті, потужність заводу довели до 74 тис. т металу. Завод високоякісних сталей одержав назву «Дніпросталь» (нині – «Дніпроспецсталь»). З 1929 року почалося проектування Дніпросплаву (заводу феросплавів) як складової частини металургійного комбінату [3, 56].

Першими у експлуатацію серед заводів промислового комплексу були введені Завод інструментальної сталі, Шамотно-дінасовий завод – 10 жовтня 1932 р. До 1934 р. вони підпорядковувалися Управлінню будівництва та експлуатації Запорізького металургійного заводу «Запоріжсталь», а з 25 травня 1934 р. – увійшли до складу комплексу заводів комбінату «Запоріжсталь». 27 жовтня 1939 р. заводи було розділено у самостійні і стали називатися, відповідно, Запорізький електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» та Запорізький вогнетривкий завод.

12 червня 1933 р. став до ладу Дніпровський алюмінієвий комбінат. У грудні 1939 р. з його складу виділили Дніпровський електродний завод, а комбінат отримав назву Дніпровський алюмінієвий завод. Завод виробляв алюміній та його сплави.

10 жовтня 1933 р. ввели в експлуатацію Запорізький завод феросплавів. До 1934 р. він входив до складу управління будівництва та експлуатації Запорізького металургійного заводу «Запоріжсталь». 25 травня 1934 р. його організаційно приєднали до складу комплексу заводів комбінату «Запоріжсталь», а 27 жовтня 1939 р. відокремили у самостійний завод.

Перша черга заводу «Запоріжсталь» почала роботу 13 листопада 1933 р. 25 травня 1934 р. завод увійшов до складу комплексу заводів комбінату «Запоріжсталь». На підставі наказу Наркомату чорної металургії СРСР від 27 жовтня 1939 р. його відокремили у самостійний завод з назвою Запорізький металургійний завод «Запоріжсталь» ім. Серго Орджонікідзе [1, 127–136].

Отже, промислові підприємства в районі м. Запоріжжя, про які ще в 20-х рр. ХХ ст. говорили як про майбутнє, швидко стали реальністю. З 1932 р. заводи, один за одним, увійшли в дію і стали фактором індустріального розвитку країни.

Проектну потужність цих підприємств було збільшено майже вдвічі від початкової. Заводи збудували швидкими темпами. Темпи будівництва і гігантські обсяги планованого виробництва відповідали більшовицьким ідеям прискореного будівництва соціалізму.