Література

1. Страут Л.У. Управление персоналом. Настольная книга менеджера. / Страут Л.У., пер. с англ. – М.: ООО «Издательство «Добрая книга», 2006. ‑ 536 с.

2. Колот А.М. Мотивація перосналу. – К.: «Праця», 2002 – 652 с.

Сороченко Олена

студентка VI курсу факультету менеджменту і бізнесу

Бердянського університету менеджменту і бізнесу,

Головний спеціаліст управління освіти і науки Запорізької ОДА

Необхідність реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави.

Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та дальше утвердження її національного характеру. Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень, що зумовлює збільшення рівня фінансового забезпечення освітньої галузі. На сьогодні недостатнім залишається стан фінансування освіти і науки, низьким є рівень оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Потребують державної підтримки дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а також дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку.

Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, впровадити інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми потребують першочергового розв'язання.

У зв’язку з цим не викликає сумнівів актуальність фінансування освіти в умовах економічного розвитку держави. Аналіз значення освіти в сучасному житті та стан української системи освіти дозволяє зробити висновок про необхідність кардинальних змін в існуючій на нинішній момент системі фінансування освіти.

Питання видатків на освіту в Україні та в області зараз є основною проблемою, що повинна турбувати галузь. В умовах хронічної нестачі коштів не може бути й мови про серйозне реформування системи освіти та її подальший розвиток.

Ситуація, що склалася в Україні з фінансуванням системи освіти, оцінюється як незадовільна. Хоча обсяг коштів, які мають спрямовуватися з бюджету, щорічно збільшується, але зміцнення матеріально-технічної бази майже не відбувається, так як доля видатків на заробітну плату у структурі видатків на освіту складає майже 80 % річного кошторису. Держбюджетне фінансування залишається досить обмеженим. Немає належної підтримки освітньої галузі й на регіональному, місцевому рівнях через брак коштів у місцевих бюджетах.

Сьогодні необхідно подумати над тим, як вибудувати ефективний механізм залучення позабюджетних коштів в освіту. Фінансування освіти на всіх її рівнях має відбуватись як за рахунок зовнішнього інвестування, так і шляхом внутрішньої економії, яка має стати наслідком загальних змін в освітній політиці.

Щоб залучити додаткові кошти в освіту, необхідно зробити цю галузь інвестиційно-привабливою для підприємств, замовників наукових розробок, приватних осіб, зокрема іноземців.

У ринкових умовах більшість навчальних закладів отримала змогу заробляти кошти за рахунок надання освітніх послуг: це приватні дитячі садки, школи, ліцеї, гімназії з платним навчанням, вищі навчальні заклади, які навчають студентів на контрактній основі. Проте, треба констатувати той факт, що в населення майже відсутні мотиви інвестувати гроші в освіту, особливо коли йдеться про дошкільний та загальноосвітній рівень.

Для поліпшення становища, що склалося, політику фінансування освіти потрібно формувати відповідно до соціально-економічної доцільності здійснених бюджетних видатків та поєднання вітчизняного й світового досвіду.

Одним із шляхів реформування фінансування може бути створення при управлінні освіти і науки централізованих фондів для реалізації загальнодержавних та обласних освітніх програм.

Необхідно запровадити додаткове фінансування загальноосвітніх навчальних закладів для обдарованих дітей.

На рівні держави є потреба у розширенні права місцевих органів державної влади та органів місцевого та громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності.

Необхідно розглянути економічну модель трирівневого фінансування кожної державної школи. Така модель була б корисна для області, оскільки враховувала б як загальнодержавні стандарти, так і освітні потреби конкретного регіону, населеного пункту.