Література

1. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 248 с.

2. Рум’янцева В.В. Особливості участі прокурора в господарському судочинстві в світлі змін до процесуального законодавства, внесених після 2001 р., та рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 // Юридична газета. – 2004. – №3. – С. 9-13.

3. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

4. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992 – № 6. – Ст. 66-67.

Довгополик Анна

аспірант юридичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О.

Кредитні спілки україни як суб’єкти адміністративної процедури

Цитуючи д.ю.н., проф. В.К. Колпакова, не можна не погодитись з тим, що „адміністративне право – це найоб’ємніша, наймобільніша, найнестабільніша і найскладніша з усіх існуючих юридичних галузей” [1, с. 50]. До предмету його дослідження входить сукупність управлінських відносин, які складаються в сфері державного управління. Однак в умовах становлення правової держави, підвищення ролі захисту прав і свобод людини і громадянина, значущості набувають відносини держави (в особі її органів), як публічного органу та приватних осіб (як фізичних так і юридичних).

В умовах триваючого процесу прийняття Адміністративно-процедурного кодексу, вагому роль відіграє ретельне дослідження окремих різновидів юридичних осіб, їх конкретних взаємовідносин з державою та її органами. Прийняття Адміністративно-процедурного (процедурального) кодексу вперше передбачалося зі схваленням Концепції адміністративної реформи в Україні [2]. Насамперед, варто зазначити поняття адміністративної процедури для осягнення її змісту та характерних ознак. Власне, слово „процедура” (походить від латинського procedo) означає „іду вперед”, „проходжу”, „просуваюсь” – це порядок виконання певних послідовних дій.

Адміністративна процедура – це встановлений законодавством порядок розгляду та вирішення адміністративними органами індивідуальних адміністративних справ [3, с. 24]. Індивідуальною адміністративною справою є справа, що стосується конкретної фізичної або юридичної особи, яка розглядається органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, їх посадовими особами та вирішується шляхом прийняття індивідуального адміністративного акта. До принципів адміністративної процедури належать принцип верховенства права, принцип законності, принцип рівності учасників, принцип публічності, принцип підконтрольності тощо. Суб’єктний склад адміністративної процедури включає в себе по-перше, державний (адміністративний) орган, наділений владними повноваженнями та по-друге, приватну особу (юридична та фізична), щодо якої суб’єкт владний повноважень здійснює свої функції.

Розглядаючи кредитні спілки у форматі суб’єктів адміністративної процедури, варто зазначити, що кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки [4].

Кредитна спілка як і кожна юридична особа повинна пройти державну реєстрацію на підставі Закону України вiд 15 травня 2003 року „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” [5]. Також кредитна спілка визнана законодавством фінансовою установою, тому повинна відповідним чином зареєстрована [6]. Кредитна спілка як фінансова установа надає фінансові послуги, які підлягають ліцензуванню. Спеціальними нормативно-правовими актами передбачено адміністративну процедуру видачі, переоформлення, тимчасового зупинення та анулювання ліцензій [7]. Відповідні державні органи поширюють свої функції нагляду і контролю за діяльністю кредитних спілок. Всі вищезазначені дії характеризують взаємовідносини кредитних спілок з державою.

Таким чином, слід зробити висновок, що кредитні спілки, як специфічний вид фінансових установ, що наразі систематично поширює свою діяльність в Україні є повноцінним суб’єктом адміністративної процедури (у частині реєстрації, ліцензування, контролі за діяльністю). Тому актуальності набуває прийняття Адміністративно-процедурного (процедурального) кодексу для законодавчого закріплення та врегулювання процедури зовнішньо-управлінської діяльності органів влади, та захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах з державою.