Література

1. Антонян Ю. М. Психологическое отчуждение личности и преступное поведение / Ю. М. Антонян. – Ереван, 1987. – 204 с.

2. Пастушеня А. Н. Криминогенная сущность личности преступника / А. Н. Пастушеня. – М., 2002.

3. Ратинов А. Р. Психология личности преступника. Ценностно-нормативный подход // Личность преступника как объект психологического исследования. – М., 1979.

Сошина Юлія

студентка V курсу факультету СПП

Наук. кер.: д. психол. н., професор Шевченко Н.Ф.

Теоретичний аналіз поняття смислового настановлення

Дослідженням смислової структури свідомості (компонентом якої є смислове настановлення) в наш час активно займається цілий ряд дослідників (О. Г. Асмолов, Б.С.Братусь, Д. О. Леонтьев, Д. В. Ольшанский, І. Г. Петров, А. С. Сухоруков та ін.). Проблема категорії смислу цікавила вчених і раніше, так, надмірну узагальненість поняття «смисл» і необхідність його диференціації були вперше відзначені в роботі В. К. Вілюнаса, який увів узагальнюючий родовий термін «смислові утворення», основною характеристикою яких є те, що вони відображають не об'єктивні властивості речей, а відношення їх до задоволення потреб суб'єкта [1, 154-156].

Слідом за В. К. Вілюнасом, О. Г. Асмолов уводить поняття смислового настановлення, розвиваючи висловлену колись О. В. Запорожцем думку про те, що саме у формі настановлень виражаються індивідуально-смислові відносини. За О. Г. Асмоловим смислове настановлення є вираженням особистісного смислу в плані діяльності і являє собою готовність до її здійснення. Смислове настановлення безпосередньо проявляється в різних діях людини, виражаючи в них тенденцію до збереження загальної спрямованості діяльності в цілому. На думку автора, воно може бути як усвідомлюваним, так і неусвідомлюваним. В ієрархічній рівневій моделі настановочної регуляції діяльності смислове настановлення утворює верхній рівень, маючи фільтруючу функцію стосовно настановлень нижчележачих рівнів [2, 69].

Піввікова історія розвитку уявлень про смислову сферу особистості в руслі діяльністного підходу, дозволяє говорити про те, що концепція особистісного смислу - смислових утворень - смислової сфери особистості займає чільне місце в системі наукової психології.

Слід зазначити, що регулюючий вплив життєвих смислів об'єктів і явищ дійсності на протікання діяльності суб'єкта не обов'язково сполучено з якою-небудь формою їхньої презентації в його свідомості. Добре відомо, що чимала частина регулюючих впливів такого роду передається безпосередньо на виконавчі механізми діяльності, минаючи свідомість, і здійснюється мимоволі й, як правило, неусвідомлено. Тим самим виникає необхідність говорити про смислові структури, вбудовані у ці виконавчі механізми й служачих провідниками й реализаторами відповідних впливів. Такими регуляторними структурами є смислові настановлення.

Ще в 1960 році О. В. Запорожець висунув тезу про те, що індивідуально-смислові відносини, у яких знаходяться предмети людської діяльності щодо суб'єкту, до його життєвих потреб і інтересів, відображаються у формі настановлення [3, 182]. Це положення знайшло своє розгорнуте втілення в ієрархічній моделі настановочної регуляції діяльності О.Г.Асмолова, що описує настановлення трьох рівнів: смислові (релевантні мотиву діяльності й стабілізуючі спрямованість діяльності в цілому), цільові (релевантні окремим діям і їх меті) і операціональні (релевантні умовам діяльності та способам їх здійснення).

Основною функцією смислового настановлення як «первинного модусу реагування» є актуальне керування реалізованою активністю суб'єкта. Будучи компонентом самої діяльності, установка відображає у своїй структурі структуру умов діяльності, включаючи актуальну ситуацію, мотивацію й операційні можливості, завдяки чому вона здатна здійснити гнучке доцільно-адаптивне керування всією актуально протікаючою діяльністю, зазначає О. Г. Асмолов з посиланням на Д. Узнадзе [2, 186]. Дослідники виділяють наступні особливості смислового настановлення:

- смислове настановлення представляє собою вираження особистісного смислу у вигляді готовності до певним чином спрямованої діяльності, стабілізує процес діяльності в цілому, надає діяльності сталий характер. Ця функція може безпосередньо проявлятися в загальному смисловому фарбуванні різних дій, що входять до складу діяльності, виступаючи у вигляді “зайвих” рухів, значеннєвих обмовок і застережень;

- смислові настановлення можуть бути як усвідомлювані, так і неусвідомлювані;

- зрушення смислових настановлень завжди опосередковане зміною діяльності суб'єкта;

- смислове настановлення виступає в ролі фільтра по відношенню до настановлень нижченаведених рівнів - цільового і операціонального [3, 190].

Спираючись на зазначені положення, можемо визначити смислове настановлення як психологічну категорію, яка є складовою частиною виконавчих механізмів діяльності, що відображає в собі життєвий зміст об'єктів і явищ дійсності, на які ця діяльність спрямована і проявляється в різних формах впливу на протікання актуальної діяльності.