Дитяча журналістика: соціально-педагогічний потенціал та перспективи розвитку

Останнім часом в Україні закономірним є поновлення класичних юнкорівських рухів та виникнення новітніх дитячих медіацентрів, спеціалізованих гуртків у навчальних і позашкільних закладах. Дитяча журналістика набирає сили, набуває нових форм і ставить перед собою важливі завдання. Але, навіть будучи потужним засобом соціалізації юних та формування в них культури сприйняття медіатекстів, вона залишається малодослідженою в журналістикознавстві, а можливості дитячо-юнацьких ЗМК досі неефективно використовуються у процесі медіаосвіти дітей та підлітків.

На нашу думку, доцільно розрізняти медіа для дітей і дитячі медіа. Це розмежування збігається з класифікацією С. Петрової, що розроблена для характеристики французької мережевої преси, зорієнтованої на юних читачів. Характер публікацій, обличчя видання та й весь процес комунікації залежить від моделей, які дослідниця умовно визначає «дорослі – дітям» і «діти – дітям» [1].

Дитячі та дитячо-юнацькі медіа (створені за моделлю «діти – дітям) – це різноманітний за своїм змістовим наповненням, цільовим призначенням та характером розповсюдження інформаційний продукт, над підготовкою і випуском якого працює творчий колектив дітей під керівництвом або за участі дорослих. Ці редакції, телестудії, радіостанції створюються на базі навчальних закладів, громадських організацій, дитячих таборів.

В українському дитячому медіапросторі найактивніше представлені друковані ЗМК, що випускаються з ініціативи самих дітей та підлітків, стихійно, або дорослих – учителів, керівників громадських організацій, дитячих центрів дозвілля, підприємців. Відповідно, ми виділяємо три типи дитячої періодики: учнівські газети, журнали і альманахи; дитячі видання, створювані громадськими організаціями та позашкільними закладами освіти і дозвілля; літня преса дитячих оздоровчих комплексів. Дитяча журналістика в усіх її проявах має особливу соціально-педагогічну місію. Це, по-перше, залучення дитячо-юнацької спільноти до громадянської журналістики і формування громадянської культури. Дитячі медіа забезпечують практичну реалізацію статті 13 Конвенції ООН про права дитини.

По-друге, робота у дитячих медіа покликана сприяти юному поколінню у його прагненні знайти в журналістиці потенційні можливості своєї професійної, соціальної та творчої самореалізації. Звісно, не всі юні журналісти продовжать свій шлях у мас-медійній діяльності. Головне – запропонувати школярам одну із соціальних ролей, долучити до гри, в процесі якої здобуваються нові навички й уміння, розширюється інформаційний фонд, збагачуються комунікативні можливості.

По-третє, участь у створенні інформаційного продукту забезпечує виховання у дітей медіакультури, тобто «культури спілкування із медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів» [2]. Із залученням медіапедагогічних розробок можливе значне підвищення продуктивності дитячих ЗМК, коли їхні творці розуміють відмінності між якісним контентом і низькопробним, відрізняють інформацію від «інформаційного шуму», а інформування – від навіювання.

Отже, підтримка й розвиток дитячо-юнацьких видань з боку педагогів, журналістів і науковців дозволить заповнити інформаційну нішу, де бракує якісної періодики для дітей та підлітків. А професійна діяльність дитячих редакцій здатна навчити юних не лише виробляти, а й критично сприймати медіатексти, виховуючи таким чином активний, тип реципієнта – на противагу пасивному споживачеві медійної інформації. Водночас, розвиток веб-версій дитячих друкованих видань та створення спеціальних інтернет-порталів наблизить подолання дитячої журналістикою географічних меж та інтеграцію юних журналістів у єдину творчу спільноту, що в свою чергу сприятиме ефективнішому виконанню дитячими медіа їхніх специфічних функцій.