Література

1. Запорізький обласний державний архів та його філіал у м. Мелітополі. – К., 1968. – 296 с.

2. Очерки истории Запорожья (Александровска до 1921 г.). – Запорожье, 1992. – 128 с.

3. Руденко Н.С. К истории разработки проектов Запорожского промышленного комплекса / Н.С. Руденко // Запоріжжя в історії та культурі. – Запоріжжя, 1991. – С. 54–56.

Краснянська Надія

аспірант історичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: д. і. н., професор Ігнатуша О.М.

П’ятидесятництво в україні в умовах антицерковної політики влади: 1943–1964 рр.

П’ятидесятництво – одна з тих течій, яка активно чинила опір антицерковній політиці радянської влади. Діяльність її громад у радянський період, як і їх структура, відносини з іншими течіями, належать до недостатньо вивченої частини історії. Цими питаннями частково займались В.І. Гараджа [1], В.І. Мельник [2]. В умовах сучасної України – О. Назаркіна [3], В.Франчук [4]. Їхні праці містять багато інформації з питань післявоєнного розвитку протестантських рухів на території України, в тому числі і п’ятидесятництва.

В християнстві існують три основні форми організації церкви: єпископальна, пресвітеріанська та конгрегаціональна, остання має різні форми.

Церкви п’ятидесятників були влаштовані за конгрегаціональним принципом, головною ознакою якого є самостійність та незалежність кожної місцевої церкви та вирішення всіх питань на загальних зборах.

Після війни керівники п’ятидесятників почали звертатися до органів влади з клопотанням про надання можливості відновити союз і зареєструвати громади, але їм відмовили. Лишався останній шанс – піти на об’єднання з євангельськими християнами-баптистами.

У 1945 p. керівники п’ятидесятників уклали так звану Серпневу угоду про об’єднання. В документі зазначалося, що за своєю догматикою і порядком богослужінь п’ятидесятники є «дуже спорідненою течією до євангельських християн і баптистів» [5, 84–108]. Внаслідок Серпневої угоди відомі протестантські течії злилися в єдиний союз. Цю угоду підписали представники керівного центру п’ятидесятників А. Бідаш, Д. Пономарчук, І. Панько, С. Вашкевич і, звичайно, члени президії Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ).

До ВРЄХБ приєдналося близько 400 громад, які налічували майже 25 тисяч членів. Серпнева угода передбачала відмову п’ятидесятників від глосолалії та від обряду омовіння ніг [6, 456–489]. Частина п’ятидесятників не визнала угоди і не пішла на об’єднання.

У 1947 р. до ВРЄХБ приєднались і євангельські християни в дусі апостолів.

Уповноважений у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР Назаренко І.Д. у своєму звіті зазначав, що трясуни (так називали п’ятидесятників) поводять себе замкнено, притримуються конспірації, майже не розмовляють з незнайомцями [7, арк.111–124].

Більша частина представників цієї конфесій приєдналась до Союзу ЄХБ – на 1950 р. це 366 громад з загальною чисельністю віруючих – 18078 [5, 189–198]. Вони лояльно віднеслись до союзу, але виникло пізніше дуже багато непорозумінь, що призвело до розпаду Союзу ЄХБ наприкінці 70-х рр. ХХ ст.

Таким чином, п’ятидесятницькі громади об’єднували велику кількість віруючих, мали значний вплив на Союз ЄХБ. В Україні вони почали свою історію саме на Півдні, мали тут значний вплив та власну структуру. Але внаслідок антирелігійної політики держави громади п’ятидесятників втратили свою особливість у практиці та богослужінні, тому, зливаючись з баптистами, мали їх наслідувати у всьому. Ті громади, які не визнали об’єднання, мусили діяти законспіровано та нелегально, піддаючись постійним переслідуванням з боку влади.