Література

1. Коменський Я. А. Велика.дидактика / Пер. А. Адольфа, С. Любомудрова. — М. : Учпедгиз, 1983. — Ч. 1. — 334 с.

2. Мазуркевич О.Р. Метод і творчість. Удосконалення методів вивчення художньої літератури в процесі розвитку і творчого застосування. – К. : Рад.школа 1973. - 255 с.

3. Машталер Г.В. Особливості вивчення української літератури в гімназіях: Дис. канд. пед. наук: 13.00.02. Інститут педагогіки АПН України. - К., 2000. - 186с.

4. СитченкоА. Педагогічні технології на уроках української літератури // Дивослово. – 2001. - №10. - С 19 - 21.

5. Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя. - К. : РВЦ ”Проза”, 1995. – 255с.

6. Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. - К. : Міленіум, 2002. - 320 с.

Гринькіна Наталія

магістр філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., доцент Хом’як Т.В.

Модель світу крізь призму бачення мандрівного героя в романі п. Загребельного «тисячолітній миколай»

В епоху постмодернізму спостерігається актуалізація культурних традицій, зокрема мандрівництва (і в українській, і в російській літературах), яке «стало універсальним конструентом» [1]  і найпоширенішим мотивом у постмодерністському романі як формі, найбільш націленій на пошук. Мандрівництво досліджували Ю.Барабаш, З.Бауман, Х.-Л. Борхес, І.Заярна, Ю.Степанов, Д.Фокіма тощо, однак щодо творчості П.Загребельного ця проблема не порушувалась, а «Тисячолітній Миколай» дає всі підстави для цього.

Роман «Тисячолітній Миколай» поцінований критикою, зокрема його аналізували М.Жулинський, І.Кравченко, М.Слабошпицький, М.Славинський та ін.

У романі «Тисячолітній Миколай» постає портрет суспільства, втілений через призму життя Миколи Сміяна – життя ніби й не реального (бо ж тисяча років!) – «… я тисячолітній Миколай, який живе на цій землі навіть не з часів Святослава, Володимира і Ярослава, а ще від Оскола-Аскольда, і від скіфів…» [2, с. 448].

Думки письменника звернені до найзначиміших віх суспільства. Деякі з них лише згадуються (наприклад, атомна катастрофа на Чорнобильській АЕС у ХХ столітті), а деякі відображено надзвичайно повно, вони створюють образ Часу у неповторних деталях.

Мандрівний герой – «тисячолітній Миколай» - стає свідком і сучасником подій – від часів Володимира до перебудови (кінець ХХ століття), зокрема подій часів Богдана Хмельницького, переяславської ради, голоду на Україні 1933-го і 1947-го років, війни 1941-1945 років, виконував важливу місію в Західній Німеччині після її закінчення, показано перипетії його життя в повоєнний період.

Роман «Тисячолітній Миколай» побудований так, що основою композиційного часу є пружина, яка водночас розкручує час назад і співвідносить з теперішнім станом героя, у результаті чого відбувається до певної міри глибше пізнання самого себе. Часові зміщення подаються як спогади. Вони виринають то мимоволі, то вимагають напруження пам’яті, то постають як уявне звертання до брата. Зі смерті брата Марка - в минуле відійшла частина життя Миколи. Час перетворився в форму розгортання сюжету. У творі пам’ять виступає як родова, історична, генетична.

Романний час виявляє себе у сфері духовного життя Миколи Сміяна через історичні та культурологічні паралелі. Він змінює свій темп: то уповільнюється, то пришвидшується, вихоплюючи найголовніше в характері  персонажа. Через сприйняття цього мандрівного героя та своєрідний вияв часопросторового тла роману розкрито еволюцію суспільства протягом тисячі років – від часу зречення язичницьких богів та прийняття християнства до становлення сучасних ідеалів. Образ Миколая – хронотопічний. Герой діє у конкретній епосі. Завдяки поглибленому трактуванню часу  персонаж набуває яскравого філософського спрямування.

Свій тисячолітній шлях прозріння та самопізнання Микола розпочав із часів хрещення Русі, коли намагався осягнути різницю між психологією язичників (своїм минулим) та психологією християнства (своїм майбутнім), продовжив – у часи Богдана Хмельницького, коли осягав божественну мудрість у Братському монастирі, та у Велику Вітчизняну війну, коли у дискусіях із майором Михном у головного героя виникали сумніви щодо своїх переконань і він намагався знайти гармонію між ідеальним світом наказів, винагород, ідей та реальними фронтовими буднями.

Поступове, поетапне прозріння Миколи Сміяна символізує мрії П.Загребельного щодо прозріння і воскресіння гріховної України. Показово, що головний герой кожне своє земне життя осягає якусь істину, наближаючись до самопізнання, до пізнання свого народу, його психології.

Для Миколи Сміяна культура українців витворена віками, синтезувавши здобутки усної народної творчості, найкращі зразки художньої літератури, впливає на витворення невмирущої душі, яка здатна до оновлення й відродження на всіх етапах становлення та розвитку народу: «Душа українця возноситься над світом у барвистому царстві колядок і щедрівок, а тоді на небесних хвилях могутнього океану дум і пісень припливає до золотого берега Шевченківської поезії, то однаково ж не губить здатності сприймати новонароджене слово[2, с. 536].

Автор стверджує, що творення і руйнація – це ті дві стихії, які діалектично співіснують у світі протягом його існування. «Сарданапал і Валтасар» - так образно означив їх професор Черкас, пояснивши студентам: «Перший з них – ассірійський цар, який докупи зібрав всі землі і забезпечив їх розквіт, а другий, сидячи в казковому Вавилоні, все проциндрив і довів до згуби землю, державу, народ» [2, с. 328].