Література

1. Гончар Олесь. Щоденник. Т. 1. – К: Веселка, 2008. – 607 с.

2. Гончар Олесь. Щоденник. Т. 2. – К: Веселка, 2008. – 646 с.

3. Єрмоленко С. Лінгвостилістика: основні поняття, напрями й методи дослідження // Мовознавство, № 3-4, 2005. с. 112 – 125.

4. Загнітко А. Лінгвістика тексту. – Донецьк: Юго-Восток, 2007. – 312 с.

5. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль: Богдан, 2000. – 246 с.

6. Чабаненко В. Усе найкраще, все найдорожче: мовні питання в щоденникових записах Олеся Гончара //газ. „Слово просвіти”, № 13 від 27 березня–2 квітня 2008. – С. 9.

Савеленко Ольга

студентка філологічного факультету ЗНУ

Наук. кер.: к. філол. н., доцент Ніколаєнко В.М.

Оніричний простір романів і.Франка «для домашнього огнища» й «основи суспільності»

Галузь дослідження оніричного простору на сьогодні залишається маловивченою. Зумовлюється цей факт тим, що на межі ХІХ–ХХ століть сновидіння розглядалося переважно з погляду психології (розвідки А.Адлера, З.Фройда, К.-Г.Юнга та ін.).

З часом у галузі дослідження психології творчості сформувався напрям вивчення питань співвідношення свідомого й несвідомого чинників як у процесі творчості, так і їх безпосередніх виявів на прикладі конкретного твору. Окремі питання оніричної аналітики було розроблено М.Арнаудовим, А.Макаровим, Д.Нечаєнком.

Чи не вперше системний підхід до вивчення картин снів у художньому творі та їх класифікацію залежно від функціонального навантаження на матеріалі української літератури зламу ХІХ–ХХ століть було зроблено Н. Фенько у роботі «Естетичні функції картин сновидінь у творах українських письменників другої половини ХІХ-ХХ століть»[3] .

Розробка питань функції і значення картин сну в сучасному франкознавстві не може вважатися вичерпаною, навпаки, ця галузь знаходиться лише на стадії накопичення відповідного матеріалу. Зокрема, чи не єдиною спробою вивчення франкової творчості з позицій оніричної аналітики є стаття С. Хороба, в якій автор досліджує особливості сновидних елементів у драмах «Украдене щастя» й «Сон князя Святослава» [4].

Окрім традиційних описів психологізованих портретів, міміки, жестів, інтер’єру й екстер’єру, передачі діалогічного мовлення і внутрішніх монологів, І.Франко послуговувався прийомом змалювання різноманітних візій героїв. Автор не тільки досліджує безпосередній процес сну і символічні образи, які виникають у сновидця, але й намагається вивчити природу окремих видінь, роль сугестії, навіювання; вперше робить спробу проаналізувати процес засинання. При такому широкому спектрі наукового інтересу письменника в галузі дослідження несвідомого, відзначаємо логічну послідовність викладу, причинно-наслідковість у зображенні подій і явищ, чітку відокремленість «сновидного» й «реального» планів зображення характерів і подій, що виявляється у змістовому і функціональному відношеннях, на рівні мовного й синтаксичного оформлення.

Романи «Для домашнього огнища» й «Основи суспільності» споріднює детективна лінія, але позначені вони суттєвими відмінностями в засобах дослідження психології героїв. Для аналізу внутрішнього світу жінок-переступниць Олімпії Торської та Анелі Ангарович І.Франко використовує прийоми показу снів і марень, які різняться оформленням і функціональним навантаженням. До вивчення душевного світу інших героїв повістей (Антона Ангаровича й о. Нестора), автор залучає метод показу потоку вільних асоціацій. Зважаючи на це, треба відзначити незаперечну єдність літературознавчих поглядів І.Франка стосовно природи сновидінь (викладені у трактаті «Із секретів поетичної творчості») із прийомами показу внутрішнього світу героїв, їх мотиваційної сфери в художній творчості.

Сновидні сюжети, подані І.Франком, різняться не тільки об’єктом і глибиною оніричного дослідження, але й функціонально. У першу чергу йдеться про значення їх для посилення психологізму повістей, зокрема через символізування явищ і образів, а також через яскраве пророче значення. Значну роль виконують сновидні елементи і для розширення часопросторових характеристик змальованих подій, а саме завдяки ретроспективному зображенню.

Отже, І.Франко, поєднуючи традиційні засоби письма (зокрема йдеться про дослідження аспектів соціальної проблематики) із прийомами психоаналітичного вивчення людської душі, творив новітні тексти не тільки у межах українського літературного процесу зламу століть, але й зробив вагомий внесок у розвиток світової літератури.