Література

1. Бичкова Н. І. Типологія відеофонограм для навчання усного іншомовного спілкування // Методика викладання іноземних мов.—К; Освіта 1992р. Вип.21, с. 68-71.

2. Косачев И. Использование аутентичных видеокурсов в обучении английскому язику // English.-2006.-№3, с.13-14.

3. Федоренко Ю.П. Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка. Доцільність і особливості використання аудіо і відео матеріалів на уроках іноземної мови.

http://www.rusnauka.com/10_NPE_2008/Philologia/29839.doc.htm.

Тарасенко Катерина

студентка ІІІ курсу факультету іноземної філології ЗНУ

Наук. кер.: к. ф. н., доцент Василина К.М.

Специфіка інтерпретації образу юлія цезаря у хроніці в.Шекспіра

Вільям Шекспір відноситься до класичних, взірцевих постатей доби Відродження. Створені декілька століть назад трагедії, історичні хроніки й комедії Шекспіра живуть дотепер, хвилюють і потрясають уяву читачів.

Серед п'єс Шекспіра особливу групу становлять "античні" драми. Одна з них - "Юлій Цезар", п'єса "рубежу століть", перехідне явище у творчості Шекспіра. Вона йде за дев'ятьма хроніками з англійської історії, за незавершеним циклом національних хронік, розширюючи історичний обрій шекспірівської драматургії. Ця п'єса передує великим трагедіям й являє собою "трагедію-хроніку", змішаний і перехідний жанр. Вона зосереджує увагу на політичній історії переломної епохи й трагічній долі її великих діячів, оголюючи об'єктивну основу руху історичного часу, непохитність історичного процесу й реальні наслідки суб'єктивних устремлінь і волі.

Естетика Ренесансу заснована на звеличенні людської особистості, яка затверджує себе стихійно й діє титанічно й артистично. Герої Шекспіра показують, як ренесансний індивідуалізм, заснований на абсолютизації людського суб'єкта, виявляє свою власну недостатність, свою власну неможливість і свою трагічну приреченість.

Основний пафос Шекспірової трагедії — у протесті проти тиранії. Коло проблем, що розглядаються в п'єсі, надзвичайно широке: державний переворот і його наслідки, співвідношення політичного ідеалу і дійсності, конфлікт високих моральних вимог і політичних принципів, особистість і час і т. ін. Минуле для Шекспіра — не повчальний приклад до вічних істин, а привід для роздумів над хвилюючими питаннями сучасності. Ця гуманістична концепція історії давала драматургові можливість вести дію ніби в двох площинах. В цих умовах зачеплені в трагедії проблеми — особа правителя, характер правління, право підданих на повалення тирана, роль народу в житті держави – не могли не збуджувати гострої цікавості глядачів.

Зображення образу Юлія Цезаря в античній літературі відрізняється від шекспірівського. Плутарх найбільше шанував політичну та військову славу Юлія Цезаря, Свєтоній виділяє блискучу освіту, видатні здібності полководця і державного діяча. Шекспір не концентрує увагу читача на цих якостях героя. Для Шекспіра найважливіший той факт, що Юлій Цезар – не титанічній лиходій, а звичайна людина, в нього є слабкі риси характеру. Власне тільки в сцені вбивства постать Цезаря набирає певної величі. Сцена вбивства Цезаря своєю урочистістю нагадує ритуальне дійство. Шекспір використовує всі присутні у Плутарха подробиці, щоб надати епізодові особливої монументальності.

Незважаючи на те, що трагедія Шекспіра названа «Юлій Цезар», він не є головною діючою особою, а скоріше пружиною дії. Саме довкола нього, спочатку живого, а в ще більшій мірі - мертвого, вбитого республіканцями, розвертаються всі події її сюжету, а також розкриваються характери інших діючих осіб.

Постає питання, у чому є сутність трагізму в "Юлієві Цезарі". Трагедія названа ім'ям Цезаря, що гине від рук убивць саме тоді, коли очікує здійснення своєї мрії – стати вінценосним владикою Рима. Почасти долю Юлія Цезаря можна назвати трагічною. Це особиста трагедія Цезаря, що не дожив до свого повного торжества. Але справа, якій він служив, однаково тріумфує перемогу після його смерті. Гине лише Цезар – людина, дух цезаризму не знищено, про що свідчать дальші події із трагедії.

Шекспір зайнятий аналізом і людини, і суспільства – окремо, в опосередкованих і прямих зв'язках. Він аналізує почуттєву й духовну природу людини, взаємодію й боріння почуттів, щиросердечні стани в їхньому русі й переходах, розвиток афектів, їх мобілізуючу й руйнівну силу. Драматург зосереджує аналіз на переломних станах свідомості, на причинах духовної кризи, причинах зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних й об'єктивних, поверхневих і глибинних. Автор виявляє стимули й логіку поводження людини в його безпосередніх й опосередкованих зв'язках із суспільством. Такі всеохоплення, психологічна й соціальна проникливість, точність і змістовність аналізу властиві в англійській літературі Відродження тільки Шекспіру, його трагедіям – вершині не однієї лише англійської, але й всієї європейської ренесансної літератури.

Ткаченко Анастасія

студентка факультету іноземної філології ЗНУ

Наук. кер.: професор Пахомова Т.О.