9.Форми безготівкових розрахунків, їх переваги та недоліки, принципи організації.

1 принцип безгот. розрах. стосується обов’язко­вого зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підпр. і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.

2 принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.

3 принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах.

4 принцип — кошти з рахунка підпр. спис. за розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість від­криття кількох рахунків, СПД визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.

5 принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам — суб’єктам підпр. діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомл. про це под. органу.

6 принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

7 принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

8 принцип: розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник — отримувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обов’яз­кових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.

Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями;

— інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжне доручення — це пис. доруч. власника рахун­ка перерах. відпов. суму зі свого рахунка на рах. отримувача коштів.

Розрахунки плат. дорученнями мають ряд позитивних сторін:

—відносно простий і швидкий документооборот;

—прискорення руху коштів;

—можливість використ. за нетоварних платежів.

Платіжні вимоги-доручення — це комбін. розрах. документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, викон. робіт, послуг. Нижня частина — доруч. покупця (платника грош. коштів) банку, який його обслуговує, переказати суму коштів з його рахунка на рахунок постач.

Позитивні її якості полягають у такому: вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює догов. відносини в госп.; прискор. оформлення розрах. документів; платіж здійс. за згодою платника після перевірки розрах. і тов.-трансп. документів постачальника.

Чек — пис. розпорядження платника банку сплатити зі свого рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму.

Розрахунковий чек — це документ станд. форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явн. чека (отримувачу коштів). Розрах. чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від плат. доручення чек перед. платником підпр. — отрим. платежу безпос. під час здійснення госп. операції. Отри­м. платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грош. чеки застос. тільки для отримання підприємствами з рахунків у банк. установах готівки для виплати зар. плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на госп. витрати.

Переваги перед іншими формами: відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

Акредитив — це розрах. документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійс. за рахунок спец. задепонованих коштів оплату товарно-трансп. докум. за відвантажений товар.

Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено.

Для постачальників акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Покупцям не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фін. становище підприємств-покупців.

Вексель — це письмове безум. зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці. Вексель може існувати в паперовій або безпап. формі — як записи на електр. рахунках.

Плат. вимоги та інкасові доруч. (розпорядж.) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.