139.Управління та обслуговування державного боргу.

Державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами або зобов’язань за кредитами, що виникають на підставі законодавства або договору.

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

Базовим нормативним актом, який здійснює регулювання даної сфери, є Бюдж. кодекс України, в якому зафіксовано загальні принципи боргової політики, у тому числі обов’язковість зменшення державного боргу, якщо його обсяг дорівнюватиме 60 % ВВП (стаття 18 Бюджетного кодексу України).

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

— пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

_ недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

— забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

— визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозич. за умови збереж. макрофінансової рівноваги;

— забезпечення стабільності вал. курсу та фондового ринку.

Обслуговування державного боргу – здійснення платежів на виконання боргових зобов‘язань держави щодо сплати відсотків (дисконту), комісій та інших платежів, які передбачені умовами запозичення, крім сплати основної суми боргу, а також супутні платежі. Спроможність у повному обсязі обслуговувати та своєчасно погашати державний борг є одним з основних показників фінансової стабільності країни, що закріплює за державою імідж надійного позичальника та відкриває перед нею можливості до нових позик на більш вигідних умовах.

Основними джерелами погашення та обслуг. боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти держ. бюджету; золотовалютні резерви.

140.Сутність державного кредиту. Внутрішні та зовнішні державні запозичення, їх доцільність і форми.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Це зумовлюється тим,що Державний кредит - це відносини вторинного розподілу ВВП.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній виступає у таких формах:

державні позики

ощадна справа - перетворення частини вкладів населення в державні позики

запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду

казначейські позики

гарантовані позики

Казначейські позики як форма кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності, зворотності. Форма зовнішнього державного кредиту:

1. Державні зовнішні позики

2. Позики міжнародних фінансових органів

3. Міжурядові позики, банківські кредити держави

Кредитори:

1. Світовий банк

2. Міжнародний валютний фонд

3. Європейський банк реконструкцій та розвитку

4. Держави Європейського співтовариства

Класифікація державних позик

Державні позики є основною формою державного кредиту. Класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:

За правом оформлення розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями або надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Залежно від розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускають центральні органи управління. Надходження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускають місцеві органи управління і мобілізовані кошти спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За характером використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники неможуть їх перепродати.