21.Оцінка причин змін загальної суми власних обор. Коштів.

Найчастіше власні оборотні кошти (ВОК) розраховують як різ­ницю між оборотними активами та поточними зобов’язаннями (за рядками балансу 260 і 620)

ВОК = Рядок 260 – Рядок 620.

Порівняння факт. наявності оборотних коштів з нормат. дає змогу встановити нестачу або надлишок власних оборотних коштів.

Нестача власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх, що може бути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання (наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами нестачі (браку) ВОК можуть бути:

незадовільна робота маркетингової служби;

недоотримання передбаченого прибутку;

невисока відповідальність підприємств за форм. і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання;

несвоєчасне фінанс. приросту нормативу оборотних коштів;

наявність необґрунтованої дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

значне зростання цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок ВОК створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів над їх нормативами, необхідними для задоволення постійних мін. потреб виробництва в ресурсах.

До причин появи надлишку власних обор. коштів можна віднести:

перевищення фактично отрим. прибутку над передбач. планом;

несплату в повн. обсязі плат. до бюджету та держ. ціл. фондів;

безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріаль­них цінностей від інших організацій;

неповного використання прибутку на інші цілі, передбачені фінансовим планом, тощо.

У сучасних умовах госп. (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення факт. наявності власних оборотних коштів над необх. — явище в госп. діяльності підпр. досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів з нормативною, можна судити про абсолютну зміну їх величин.

22.Оцінка стратегії фінансування оборотних активів.

У фін. аналізі розрізняють чотири види стратегій фінанс. обор. активів: ідеальну, агресивну, консерватив­ну, компромісну.

Iдеальна стратегічна модель означає, що поточні активи за своєю величиною дорівнюють короткостроковим зобов’язанням. На практиці така модель практично не зустрічається.

Агресивна стратегічна модель означає, що довгостр. пасиви виступають джерелом покриття необ. активів і тієї мінімальної частини поточних активів, які необхідні для проведення госп. діяльності (системної частини поточних активів). Варіаційна частина поточних активів покрив. повніс­тю кред. заборгованістю.

Консервативна стратегічна модель передбачає, що і систем­на, і варіаційна частини пот. активів покриваються довг. пасивами.

Компромісна стратегічна модель є найбільш реальною. У цьому випадку необоротні активи, системна частина поточних активів і половина варіаційної частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами.

Обираючи пропорції коротко- та довгострокових джерел фінансування оборотних активів, підприємство також може обрати консервативну або агресивну стратегію управління короткостроковими зобов’язаннями. Консервативна політика орієнтується на довгостр. джерела фінанс., а агресив- на, навпаки, віддає перевагу коротк. кредитам та позикам.

Поєднання стратегій управління обор. активами та джерел їх фінанс. формує комплексну політику управління оборотним капіталом. Вона може бути консерв., помірною або агресивною.

Консервативна політика включає комбінацію консерв. стратегій.

Помірна поєднує консервативну політику по оборотних активах з агресивною по джерелах фінансування.

Агресивна політика комбінує агресивні стратегії. Комплексна консервативна політика знижує ризик та забезпечує меншу віддачу (рентабельність активів), помірна — середній ризик і середню віддачу, агресивна — високий ризик та високу рентабельність використання активів.