1.ПОНЯТТЯ СВІТОГЛЯДУ. ЙОГО СТРУКТУРА ТА ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ.

2. ІСТОРИЧНІ ТИПИ СВІТОГЛЯДУ, ЇХ ГОЛОВНІ РИСИ

3. ФІЛОСОФІЯ ЯК ІСТОРИЧНИЙ ТИП СВІТОГЛЯДУ

4. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ І СВІТУ В ЇЇ ФІЛОСОФСЬКОМУ ТЛУМАЧЕННІ.

5. ЗАГАЛЬНА ХАР-КА ФІЛОСОФІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ.

6. ГОЛОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТА КЛЮЧОВІ ІДЕЇ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

7. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ.

8. ОСНОВНІ РИСИ ФІЛОСОФІЇ ВІДРОДЖЕННЯ

9. ГОЛОВНА ПРОБЛЕМАТИКА ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ

10. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НІМЕЦЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ.

11. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ МАРКСИЗМУ

12. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА НАПРЯМКИ НЕКЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

13. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ СУЧАСНОЇ ЗАХІДНОЇ ФІЛОСОФІЇ

14. ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ СКОВОРОДИ ТА ЮРКЕВИЧА.

15. ЖИТТЄВІ ВИТОКИ ТА ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ПРОБЛЕМИ БУТТЯ.

16. ПРОБЛЕМА СУБСТАНЦІЇ

17. ФІЛОСОФСЬКЕ ПОНЯТТЯ МАТЕРІЇ.

18. РУХ ЯК СПОСІБ ІСНУВАННЯ МАТЕРІЇ.

19. ПРОСТІР І ЧАС ЯК ФОРМИ ІСНУВАННЯ МАТЕРІЇ

20. ПРОБЛЕМА МЕТОДУ. ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ

21. ЗАКОНИ ДІАЛЕКТИКИ

22. КАТЕГОРІЇ ДІАЛЕКТИКИ.

23. СВІДОМІСТЬ. ЇЇ СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА, ГОЛОВНІ ЧИННИКИ

24. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ. ЇЇ РІВНІ ТА ФОРМИ.

25. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ. ВИТОКИ, РІВНІ, ФОРМИ.

26. ПРОБЛЕМА ІСТИНИ ТА ЇЇ КРИТЕРІЇВ

27. ФОРМИ ТА МЕТОДИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

28. ЛЮДИНА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ

29. ПРАКТИКА ЯК СПЕЦИФІЧНО ЛЮДСЬКИЙ СПОСІБ БУТТЯ.

30. ПРИРОДА ЛЮДИНИ. ЇЇ БІОЛОГІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ ТА ДУХОВНІ ВИМІРИ.

31. СВОБОДА ЯК СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ.

32. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМИ СЕНСУ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ

33. СУСПІЛЬСТВО ЯК ОБЄКТ ФІЛОСОФСКОГО АНАЛІЗУ. СОЦ ПІЗНАННЯ.

34. ПРОБЛЕМА ДЕТЕРМІНАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.

35. СУСПІЛЬСТВО ТА ПРИРОДА. ДИНАМІКА ВЗАЄМОДІЇ.

36. СОЦІАЛЬНО-ЕТНІЧНІ СПІЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ: ЕТНОС, НАРОД, НАЦІЯ.

37. ПРОБЛЕМА СПРЯМОВАНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ.

38. ЦІННОСТІ. ЇХ ПРИРОДА, ТИПОЛОГІЯ ТА РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСП-ВА.

39. КУЛЬТУРА. ЇЇ СУТНІСТЬ, ТИПОЛОГІЯ, ДІАЛЕКТИКА РОЗВИТКУ.

40. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ РОЗВИТКУ.

1.Поняття світогляду. Його структура та головні функції.

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у тісному взаємозв'язку. Людина укорінена в життя не тільки інстинктом, а й духом, поєднує в собі природу і культуру, тіло і дух. Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки. Завдяки свідомості вона організовує своє життя в часі, враховує в своїй діяльності причинні зв'язки тощо. Свідомість потрібна їй не тільки для організації та підтримання в природному середовищі існування. Вона духовно укорінює людину в життя. Через релігію, мистецтво, філософію людина духовно входить у життя, живе зі смислом, вносить у життя певний сенс, формує та сповідує певну духовну настанову щодо життя. Сусп-во витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія, їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина. Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості.

Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ. У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше. Світогляд складається з знань, переконань, принципів, оцінок та ідеалів. Структура світогляду органічно зумовлює його функції.

Пізнавальна функція є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму, та ірраціонально-містичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму.

Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтуватись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим того, щоб у ньому жиги, чи таким, що змушує покинути його? З аксіологічної точки зору світогляди поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

Праксеологічна функція виявляється у відповідях на питання як жити людині в світі, а отже, містить певні практичні настанови щодо буття людини в ньому. З цього погляду виділяють практично активні та пасивні. Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні настанови) і функції світогляду дають змогу краще зрозуміти будь-який тип світогляду. Так, марксизм як світогляд є раціоналістичним, оптимістичним, практично активним; фашизм — ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буддизм — ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним. Крім вищезазначених, світогляд виконує функції об'єднаних нації, релігійної общини, соціальної групи. Взаєморозуміння й узгодженість суб'єктів цих соціальних утворень можливі лише за умови, що вони поділяють певний світогляд.

Залежно від носія світогляд буває індивідуальний(зумовлений особливостями індивідуального життєвого досвіду) та груповий (фіксує те спільне, що притаманне світогляду певної соц групи). З точки зору об’єкту та форми відображення світогляд буває буденний (відображає повсякденне життя людини, насущні потреби) та теоретичний (базується на раціональному мисленні та розвинутому самоаналізі).