1. Державне управління як суспільне явище.

Управління є складним і універсальним суспільним феноменом, необхідною функцією суспільного життя. Наука трактує управління як функцію організованих систем, що забезпечує збереження їх структури, підтримку режиму діяльності, досягнення поставленої мети.

Метою управління є організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю – здійснення керуючого впливу на відповідні об’єкти.

Необхідність здійснювати управління з’являється там, де потрібно об’єднати і скоординувати зусилля двох і більше людей. Саме тоді, коли в первісному суспільстві з’явилися перші елементи суспільної організації і суспільної праці (наприклад, необхідність полювання чи спільного захисту від ворога), з’явилася особлива функція управління, яка виникає в результаті певних суспільних потреб і самої природи суспільної праці. Тому держава, яка на засадах громадянства об’єднує велику кількість людей, відчуває об’єктивну потребу у здійсненні діяльності з управління різноманітними питаннями, які виникають у процесі життя та становлять загальний інтерес для всієї спільноти: сприяння розвитку економіки, забезпечення збору податків та обороноздатності країни, розвитку науки, освіти, культури, надання соціальної допомоги тощо.

Необхідність державного управління обумовлена:

-поглибленням суспільного поділу праці, спеціалізації та розмежуванням видів діяльності;

-розширенням масштабів економічної діяльності та прискорення мобільності ресурсів;

-збільшення обсягів функцій, які покладалися на державу в зв’язку з новими проблемами.

У сучасному світі єдиною інституцією, за якою визначається беззастережне право запровадження законів, нормативно-правових-актів, обов’язкових для усіх громадян, стає держава. Без держави та її діяльності суспільство як система і організована спільнота функціонувати не може.

2. Методи дослідження та види державного управління.

В теорії державного управління вирізняють три групи найважливіших методів дослідження, що відображають методологію аналізу та узагальнення:

- загальні методи дослідження явищ і процесів управління (іноді їх називають підходами);

- логічні методи пізнання;

- емпіричні методи досліджень.

До загальних методів дослідження явищ і процесів управління належать:

-екуменічний (плюралістичний) підхід, що передбачає розгляд державного управління через призму міждисциплінарного аналізу. Такий підхід є визначальним, так як власне держава як організація та державне управління, дефініції, що відображають прояв всіх сфер людської діяльності.

- соціологічний підхід відзначається тим, що управління розглядається насамперед як спільна діяльність людей. Сучасний стан державного управління характеризується зростаючим впливом соціального фактору;

- системний підхід розглядає організацію як цілісне явище, всі складові якої взаємопо­в'язані цілями, функціями, принципами, методами, структурами, процесами, кадрами і матеріа­льно-технічним забезпеченням. Ця єдність взаємодіє з іншими системами, реагує на стимули середовища і завдяки зворотному зв'язкові дістає інформацію про вплив своїх реакцій, але її внутрішні зв'язки міцніші, ніж зв'язки з зовнішніми системами;

- традиційний підхід концентрує свою увагу на цілях адміністрації - сприяти ефекти­вності (досягнення бажаних організаційних цілей) й продуктивності, (досягнення цілей без зайвих затрат) завдань - раціоналізації та розробки ефективного зв'язку між засобами і цілями;

- історичний підхід виходить з того, що як управлінські знання, так і інститути управ­ління, постійно удосконалюються, їх стан у кожний історичний період визначається конкрет­ними факторами, притаманними цим періодам. Ось чому для правильної оцінки стану та ви­значення напрямків розвитку науки управління необхідно знати історію та фактори, що впли­вають на її розвиток;

- культурологічний підхід встановлює залежність управлінської поведінки від рівня культурного середовища суспільства;

- біхевіористський (поведінковий) підхід, що розглядає організацію передусім через призму впливу психологічних факторів на прийняття управлінських рішень, які відображають стосунки, конфлікти й зв'язки, що їх ке­рівник не завжди спроможний зрозуміти й проконтролювати. На відміну від інших підходів біхевіористський погляд більше зосереджується на людях, їх взаємозв'язках та співпраці. Він наголошує на розвитку інтуїції та розуміння, які спираються на емпіричні дослідження, спону­каючи управлінців та науковців досліджувати нераціональні й раціональні, неформальні й фо­рмальні аспекти організаційної поведінки.

- інституційний підхід формальних та неформальних правилах і обмеженнях, традиціях та звичаях, що визначають поведінку всіх суб’єктів господарювання та учасників суспільного процесу.

Другу групу становлять логічні методи пізнання, їх основу складають теоретичні при­йоми - аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, експеримент, абстрагування, узагаль­нення і обмеження, сходження від абстрактного до конкретного та ін.

До третьої групи належать методи емпіричних досліджень, тобто сукупність конкрет­но-соціологічних прийомів, за допомогою яких нагромаджується і систематизується емпірич­ний матеріал і дані конкретних соціологічних, економічних, політологічних, правових та істо­ричних досліджень. Сюди входить і аналіз статистичних даних, прямих спостережень, вивчен­ня різноманітних документів, матеріалів опитування населення тощо. Кожен із названих мето­дів (їх груп) застосовують не ізольовано, а в комплексі. Це дає змогу отримати більш повні та всебічні результати досліджень.

Класифікація видів державного управління:

1.за визначенням ролі і місця людини в суспільстві: а)демократичне; б)авторитарне;

2.за характером взаємодії ієрархічних одиниць та суб’єктів господарювання: а)координаційне; б)субординаційне;

3.за критерієм використання форми власності та розмежування уповноважень:

а)федеральне; б)регіональне; в)муніципальне; г)корпоративне;

4.за функціональним впливом на керований об’єкт:

а)галузеве; б)територіальне;

5.за способом врахування інтересів об’єктів управління:

а)адміністративне; б)економічне;

6.за терміном виконання прийнятих рішень:

а)оперативне; б)тактичне; в)стратегічне;