- •Державне управління як суспільне явище.
- •Методи дослідження та види державного управління.
- •Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.
- •Принципи державного управління та його функції.
- •Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
- •Фундаментальні складові державного управління як процесу.
- •Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.
- •Теорії виникнення держави та їх суспільна значимість. Основні риси держави.
- •Типологія держави, її устрою та вплив на управління.
- •2.По формі правління:
- •3.По формі державного облаштування (устрою) :
- •4.По діючому політичному режиму:
- •Суспільні функції держави та їх еволюція.
- •Економічна культура та її складові.
- •Основні теорії та школи управління.
- •Інституційні чинники та моделі державного управління.
- •Американська модель державного управління.
- •Японська модель державного управління.
- •Європейська бюрократична модель державного управління.
- •Конституційно-правові засади розмежування гілок влади в Україні та їх реалізація.
- •Законодавча влада та державне управління.
- •Інститут Президента та його вплив на процес державного управління.
- •Організаційна структура, функції та єдність виконавчої влади.
- •Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.
- •Регіональні особливості та регіональне управління: суть, цілі та специфіка.
- •Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави.
- •Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
- •Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •Громадянин в державному управлінні. Взаємовідносини громадян і органів державного управління.
- •Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.
- •Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.
- •Вплив методів прогнозування на вибір пріоритетів державного управління.
- •Характеристика параметрів прогнозу соціально-економічного розвитку України на коротко- та середньостроковий період.
- •Програмування як елемент державного управління: суть, принципи, методи та технологічні етапи.
- •Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.
- •Субординація і організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
- •Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
- •Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.
- •Процес прийняття рішень в державному управлінні та мотивація.
- •Контрольна влада у системі управління, іі органи та форми діяльності.
- •Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.
- •Управління природними ресурсами та державними підприємствами.
- •Державне управління корпоративними правами.
- •Управління доходами та видатками держави.
- •Управління борговими зобов’язаннями та забезпечення стабільності в суспільстві.
- •Державне регулювання економіки, цілі, функції, методи та межі.
- •Регуляторна політика у сфері малого та середнього підприємництва.
- •Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти.
- •Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі.
- •Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно-активного населення.
- •Діяльність держави щодо вразливих верств населення.
- •Національна безпека та її вплив на інститути держави.
- •Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.
- •Державне страхування у системі державного управління.
- •Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі.
- •Специфіка управління сферами культури, ідеології, та формування суспільної свідомості.
- •Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.
- •Вплив держави на розвиток охорони здоров’я, молодіжної політики та інформаційного простору.
- •Складові менеджменту державної влади.
- •Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •Організаційна структура органу державної влади.
- •Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.
- •Державна служба: організація, види, функції та мотивація.
- •65. Державна кадрова політика.
- •66. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.
- •67. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади
- •68. Раціоналізація державного управління.
- •70. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.
- •71.Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •72. Запровадження режиму економії в діяльності державної влади.
- •73. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління.
- •Державне управління як суспільне явище.
Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави.
В структурі механізму регіонального управління особливе місце посідають основні його елементи, які включають в себе – інституційно-правові, економічні та організаційні важелі.
Інституційно-правові важелі механізму регіонального управління, перш за все, передбачають чітке розмежування компетенції між різними рівнями регіонального управління; побудові моделі самоврядування і самофінансування регіонів за принципом «знизу-догори», з наданням прав низовим регіональним ланкам. Нижні суб'єкти управління повинні делегувати свої функції, права і повноваження на вищий рівень, якщо вони не спроможні їх виконати безпосередньо. Такий розподіл функцій між різними рівнями місцевих рад означатиме відхід від поділу рад за принципом вертикальної підпорядкованості і сприятиме утвердженню їх повної рівноправності у межах реалізації функцій, властивих конкретному рівневі.
Економічні важелі регіонального управління передбачають сукупність економічних регуляторів регіональних процесів, зокрема:
- раціональне використання природних ресурсів в умовах самоврядування та удосконалення економічних нормативів (податок за землю, воду, лісові ресурси);
- управління процесами регіональної концентрації виробництва та видів діяльності з метою створення якісно нової територіальної структури виробництва і громадською обслуговування. Економічні нормативи цієї групи регуляторів повинні грунтуватися на ресурсній основі (плата за трудові ресурси, податок з основних та оборотних фондів);
- комплексний розвиток регіональних структур як високоефективних економічних та територіальних спільнот. Важелями управління в цьому напрямку виступають такі основні нормативи: податок з населення і підприємств, відрахування з прибутку та фонду розвитку підприємств;
- відповідність витрат і результатів в умовах економічної самостійності, які слід розглядати з позиції відтворювального процесу, що пов'язується з використанням національного доходу, нагромадження, споживання.
Організаційні важелі регіонального розвитку управління означають, що кожна адміністративно-господарська одиниця повинна виробляти і реалізувати комплекс організаційних заходів щодо створення сприятливих умов для розширеного економічного відтворення. По великому рахунку, мова йде про створення відповідного інвестиційного клімату, привабливості об'єктів регіональної економіки, пошук інвестиційних джерел.
Отже, конструктивний підхід до вирішення проблеми економічної самостійності регіону полягає в створенні такого механізму управління регіональною економікою, при якому у регіонів залишається достатньо ресурсів для здійснення розширеного економічного відтворення, а також оперативного вирішення поточних проблем населення.
Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
Згідно Конституції України 1996 р., поняття місцевого самоврядування закріплено як право “територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України” (ст. 140).
Правові засади місцевого самоврядування також закріплені в нині чинному Законі України від 21 травня 1997 р. “Про місце самоврядування в Україні”.
Ознаки місцевого самоврядування:
1) МС – це специфічна форма публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади;
2) особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством;
3) специфічний суб’єкт місцевого самоврядування – територіальна громада, яка на місцевому рівні перетворюється з учасника управління в його первинний суб’єкт;
4) самостійність МС, яка знаходить свій вияв у організаційній і матеріально-фінансовій відокремленості, самостійному вирішенні місцевих справ у рамках компетенції, закріпленої законодавством, самостійній відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
За національними, історичними особливостями та традиціями у різних державах виділяють три моделі місцевого самоврядування:
І. Англосаксонська (англійська) модель (у Великій Британії, США, Канаді, Австралії): представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як діючі автономно в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє; на місцях характерна відсутність уповноважених центрального уряду; населенням можуть обиратись деякі посадові особи; значними повноваженнями наділяються комісії місцевих представницьких органів; контроль за діяльністю місцевих органів здійснюється опосередковано, через центральні органи, суд. Повноваження місцевих органів детально регламентуються в законодавстві за принципом: “дозволено лише те, що прямо продиктовано законом”.
II. Континентальна муніципальна система (Італія, Франція). Модель (французький дослідник І.Мені) - ієрархічна піраміда, по якій відбувається передача різних директив і інформації, і в рамках якої на центральні власті активно працює ціла армія агентів на місцях. Модель характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. Особливістю даної системи є те, що вона заснована на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління, і бере за основу різне тлумачення «природних» і «штучних» адміністративно-територіальних одиниць.
ІІІ. Змішана муніципальна система (Німеччина). Місцеве керування в Німеччині прийнято називати комунальним. Діє принцип «негативного регулювання»: місцевим органам «дозволене усе, що прямо не заборонено».Правове положення общин, округів, міст докладно визначається в статутах общин і статутах округів, що затверджуються землями.
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:
народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.