56. Специфіка управління сферами культури, ідеології, та формування суспільної свідомості.

Культура визначається як моделі завченої поведінки, характерні для членів даного суспільства, а також оцінки, ставлення та способи сприйняття, які ці моделі поведінки віддзеркалюють. Культура — це переважно неписані вірування, оцінки і прийняті правила, за допомогою яких люди оцінюють поведінку один одного в суспільстві. Із самого початку слід зауважити, що ми не можемо робити широкі узагальнення щодо культурної поведінки, сподіваючись, що вони точно характеризуватимуть усіх людей у певній культурі. В кожному суспільстві є багато культур чи підкультур, які справляють позитивний чи негативний вплив. І хоча ми не можемо уникнути узагальнень щодо культури, які нам доведеться зробити в цьому розділі, все ж таки слід усвідомити, що застосування цих узагальнень та їхню точність можуть спотворити ті, хто характеризує цю культуру.

Якщо брати до уваги саме культурно-соціальну сферу, то важливим є не лише фактор матеріальний, а й духовні потреби людей. З боку країни, виконується забезпечення естетичних та моральних норм виховання людей, освіта, задоволення соціально-культурних потреб за допомогою законодавства. Спільність галузей законодавства в сфері соціально-культурного будівництва проявляється в єдності мети, принципів, методів правового регулювання, у єдиній їх службовій ролі в суспільстві.

Культура є специфічним видом людської діяльності. Ця cпeцифiка пoлягає, у тoму, щo пpи упpавлiннi дуxoвними пpoцecами життя cуcпiльcтва, упpавлiнcький вплив нe є бeзпocepeдньo cпpямoваний на oб'єкт упpавлiння, а на cтвopeння умoв для cамopoзвитку та cамoopганiзацiї дуxoвнoгo життя.

Політику держави в сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Систему органів державного управління культурою складають: Міністерство культури України, Міністерство культури АРК, обласні управління культури, районні відділи культури.

Основними завданнями Мінкультури України є: реалізація державної політики в сфері культури й мистецтв; збереження культурно-мистецького надбання, розвиток української культури й мистецтва, створення сприятливих умов для збереження етнічної, мовної та культурної самобутності, рівноправного розвитку національних культур в Україні; розроблення пропозицій щодо основних напрямів розвитку національної культури й мистецтв, стимулювання культурно-мистецького процесу; розширення міжнародного культурного співробітництва, розвиток культурних зв'язків тощо

57. Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.

Відповідно до Закону «Про освіту» в Україні створено систему органів державного управління освітою: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчально-виховні заклади, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (далі – Міністерство) є центральним органом державної виконавчої влади, здійснює керівництво освітою і має відповідні повноваження. Вони полягають у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, виробленні програми розвитку освіти, державних стандартів освіти; навчально-методичному керівництві, контролю за дотриманням державних стандартів, державному інспектуванні; забезпеченні зв'язку із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, що належать до його компетенції; проведення акредитації вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видачі їм ліцензій, сертифікатів.

Управління освітою: принципи, методи та функції

Управління – діяльність, спрямована на розробку рішень, організацію контролю регулювання об’єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Науково обгрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання таких принципів управління:

Принцип державотворення, Принцип науковості.

Принцип демократизації.

Принцип гуманізації.

Принцип цілеспрямованості.

Принцип плановості.

Принцип компетентності

Принцип оптимізації.

Принцип об’єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов’язків.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Туризм – це економічна діяльність юридичних та фізичних осіб, яка передбачає створення, пропозицію і реалізацію товарів та туристичних послуг.

Доходи окремих галузей і сфер діяльності безпосередньо залежать від туристичної діяльності, в тому числі: промисловість, будівництво, транспорт, страхування, зв’язок, торгівля, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сфера побутових послуг, культура, мистецтво, спорт тощо. В цілому ефективне функціонування сфери туризму стимулює їх розвиток понад 40 галузей економіки.

Головним органом державного управління в сфері туризму є Державне агентство України з туризму та курортів, на яке покладено функції з реалізації державної політики у сфері туризму та курортів. Місцевими органами є відповідні структурні підрозділи в складі органів державної виконавчої влади. Їх повноваження визначають по­ложення про них, які затверджують відповідні місцеві органи державної виконавчої влади за погодженням із центральним органом виконавчої влади.

У разі необхідності в місцях пріоритетного розвитку туриз­му зазначені органи можуть створювати представництва в га­лузі туризму.

Державну політику в галузі туризму визначає Верховна Рада України. Основні її напрями закріплено в Законі України «Про туризм». Це залучення громадян до раціонального використан­ня вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлен­ня з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення, а також створення й удос­коналення нормативно-правової бази в галузі туризму відповід­но до чинного законодавства України, міжнародних норм і пра­вил, захист прав та інтересів держави в галузі туризму та ін.

Сучасна матеріально-технічна база туристичної інфраструктури включає:

• лікувально-оздоровчі заклади (санаторії, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, дитячі оздоровчі табори);

• туристично-екскурсійні заклади (туристичні готелі, бюро подорожей та екскурсій, туристичні бази, автобази, підприємства, дитячі туристичні установи);

• заклади відпочинку (будинки та бази відпочинку, дитячі табори відпочинку, будинки рибалок та мисливців);

• готельне господарство;

• транспортну систему;

• громадське харчування (кафе, їдальні, ресторани, бари);

• торгівлю (магазини, палатки, кіоски);

• систему зв’язку (телефони, пошта, телетайп, радіо, телебачення, Інтернет);

• побутове обслуговування (будинки побуту, комплексні приймальні пункти, банно-пральні комбінати, хімчистки);

• культурні заклади (клуби, бібліотеки, дискотеки, кінотеатри, театри, філармонії, музеї);

• мисливсько-рибальські угіддя.

Проведення в життя державної політики з питань фізичної культури й спорту, керівництво дорученою сферою, відповідальність за стан її розвитку покладено на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Міністерство реалізує свої повноваження як безпосередньо, так і через управління, комітети та відділи з фізичної культури і спорту державних адміністрацій.

Основними завданнями Міністерства є: участь у фор­муванні державної політики з питань фізичної культури й спорту та її реалізація; розроблення концепції, комплексних і цільових програм розвитку фізичної культури й спорту, прогнозування та забезпечення комплексного розв'язання цих питань; здійснен­ня державного нагляду та контролю в галузі фізичної культури й спорту, розвиток аматорського та професійного спорту; органі­зація проведення фестивалів, конкурсів, спортивних змагань і навчально-тренувальних зборів; здійснення заходів щодо вихо­ду фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій України на міжнародну арену; підготовка та раціональне використання фізкультурних кадрів; пропаганда фізичної культури й спорту, олімпійського та параолімпійського (серед інвалідів) руху тощо.