- •Державне управління як суспільне явище.
- •Методи дослідження та види державного управління.
- •Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.
- •Принципи державного управління та його функції.
- •Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
- •Фундаментальні складові державного управління як процесу.
- •Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.
- •Теорії виникнення держави та їх суспільна значимість. Основні риси держави.
- •Типологія держави, її устрою та вплив на управління.
- •2.По формі правління:
- •3.По формі державного облаштування (устрою) :
- •4.По діючому політичному режиму:
- •Суспільні функції держави та їх еволюція.
- •Економічна культура та її складові.
- •Основні теорії та школи управління.
- •Інституційні чинники та моделі державного управління.
- •Американська модель державного управління.
- •Японська модель державного управління.
- •Європейська бюрократична модель державного управління.
- •Конституційно-правові засади розмежування гілок влади в Україні та їх реалізація.
- •Законодавча влада та державне управління.
- •Інститут Президента та його вплив на процес державного управління.
- •Організаційна структура, функції та єдність виконавчої влади.
- •Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.
- •Регіональні особливості та регіональне управління: суть, цілі та специфіка.
- •Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави.
- •Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
- •Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •Громадянин в державному управлінні. Взаємовідносини громадян і органів державного управління.
- •Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.
- •Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.
- •Вплив методів прогнозування на вибір пріоритетів державного управління.
- •Характеристика параметрів прогнозу соціально-економічного розвитку України на коротко- та середньостроковий період.
- •Програмування як елемент державного управління: суть, принципи, методи та технологічні етапи.
- •Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.
- •Субординація і організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
- •Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
- •Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.
- •Процес прийняття рішень в державному управлінні та мотивація.
- •Контрольна влада у системі управління, іі органи та форми діяльності.
- •Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.
- •Управління природними ресурсами та державними підприємствами.
- •Державне управління корпоративними правами.
- •Управління доходами та видатками держави.
- •Управління борговими зобов’язаннями та забезпечення стабільності в суспільстві.
- •Державне регулювання економіки, цілі, функції, методи та межі.
- •Регуляторна політика у сфері малого та середнього підприємництва.
- •Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти.
- •Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі.
- •Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно-активного населення.
- •Діяльність держави щодо вразливих верств населення.
- •Національна безпека та її вплив на інститути держави.
- •Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.
- •Державне страхування у системі державного управління.
- •Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі.
- •Специфіка управління сферами культури, ідеології, та формування суспільної свідомості.
- •Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.
- •Вплив держави на розвиток охорони здоров’я, молодіжної політики та інформаційного простору.
- •Складові менеджменту державної влади.
- •Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •Організаційна структура органу державної влади.
- •Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.
- •Державна служба: організація, види, функції та мотивація.
- •65. Державна кадрова політика.
- •66. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.
- •67. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади
- •68. Раціоналізація державного управління.
- •70. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.
- •71.Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •72. Запровадження режиму економії в діяльності державної влади.
- •73. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління.
- •Державне управління як суспільне явище.
Субординація і організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
Державно-управлінські відносини – це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру, що встановлюються в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, визначається економічними та політичними основами суспільного устрою.
Ці відносини типу «влада-підпорядкування» можуть мати різний характер залежно від повноважень суб’єкта, ступеня самостійності об’єкта управління та багатьох інших факторів. Вони можуть бути формальними (субординації) і неформальними (координації), галузевими, міжгалузевими, територіальними та ін. Відносини управління формуються на основі закономірностей, принципів, функцій і методів державного управління. Найчастіше ці відносини виникають за ініціативою одного з учасників, а у разі порушення адміністративно-правових норм порушник несе відповідальність перед державою.
Узгодження (упорядкування) управлінських дій приводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків – субординації, тобто підпорядкування одного інтересам іншого. Субординаційні відносини розрізняються за певними видами: пряме підпорядкування, непряме підпорядкування, подвійне підпорядкування, ієрархічне підпорядкування. Всі ці види субординації мають свої особливості та певний обсяг у конкретних системах управління залежно від методів, які використовуються відносинах «суб’єкт-об’єкт».
Субординаційні зв'язки в організаційній структурі державного управління можуть передбачати:
• виключну компетенцію вищого за організаційно-правовим статусом органу щодо органу, нижчого за статусом;
• безпосереднє і пряме лінійне підпорядкування;
• функціональне або методичне підпорядкування;
• право затвердження проекту рішення;
• підконтрольність;
• підзвітність.
Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
Координаційні зв'язки базуються на взаємній зацікавленості різних органів державної влади (та органів місцевого самоврядування) в узгодженні своїх управлінських впливів або на один і той же об'єкт, або на різні об'єкти й можуть передбачати:
• створення й функціонування спеціальних координаційних органів управління;
• проведення координаційних нарад;
• регулярний обмін інформацією, насамперед плановою й обліковою;
• прийняття одночасних спільних рішень.
Порядок відповідальності органів, які мають між собою координаційні зв'язки (або взагалі елементів механізму держави та елементів державного апарату), може бути передбачений як нормативними рішеннями вищих за організаційно-правовим статусом органів, так і спільним рішенням.
Координаційні зв'язки базуються на взаємній зацікавленості різних органів державної влади (та органів місцевого самоврядування) в узгодженні своїх управлінських впливів або на один і той же об'єкт, або на різні об'єкти й можуть передбачати:
• створення й функціонування спеціальних координаційних органів управління;
• проведення координаційних нарад;
• регулярний обмін інформацією, насамперед плановою й обліковою;
• прийняття одночасних спільних рішень.
Порядок відповідальності органів, які мають між собою координаційні зв'язки (або взагалі елементів механізму держави та елементів державного апарату), може бути передбачений як нормативними рішеннями вищих за організаційно-правовим статусом органів, так і спільним рішенням.
• право органу, нижчого за організаційно-правовим статусом, на консультативне погодження з ним підготовленого вищим органом проекту рішення;
• право й обов'язок не виконувати незаконний, особливо злочинний наказ.