- •Державне управління як суспільне явище.
- •Методи дослідження та види державного управління.
- •Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.
- •Принципи державного управління та його функції.
- •Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
- •Фундаментальні складові державного управління як процесу.
- •Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.
- •Теорії виникнення держави та їх суспільна значимість. Основні риси держави.
- •Типологія держави, її устрою та вплив на управління.
- •2.По формі правління:
- •3.По формі державного облаштування (устрою) :
- •4.По діючому політичному режиму:
- •Суспільні функції держави та їх еволюція.
- •Економічна культура та її складові.
- •Основні теорії та школи управління.
- •Інституційні чинники та моделі державного управління.
- •Американська модель державного управління.
- •Японська модель державного управління.
- •Європейська бюрократична модель державного управління.
- •Конституційно-правові засади розмежування гілок влади в Україні та їх реалізація.
- •Законодавча влада та державне управління.
- •Інститут Президента та його вплив на процес державного управління.
- •Організаційна структура, функції та єдність виконавчої влади.
- •Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.
- •Регіональні особливості та регіональне управління: суть, цілі та специфіка.
- •Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави.
- •Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
- •Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •Громадянин в державному управлінні. Взаємовідносини громадян і органів державного управління.
- •Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.
- •Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.
- •Вплив методів прогнозування на вибір пріоритетів державного управління.
- •Характеристика параметрів прогнозу соціально-економічного розвитку України на коротко- та середньостроковий період.
- •Програмування як елемент державного управління: суть, принципи, методи та технологічні етапи.
- •Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.
- •Субординація і організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
- •Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
- •Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.
- •Процес прийняття рішень в державному управлінні та мотивація.
- •Контрольна влада у системі управління, іі органи та форми діяльності.
- •Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.
- •Управління природними ресурсами та державними підприємствами.
- •Державне управління корпоративними правами.
- •Управління доходами та видатками держави.
- •Управління борговими зобов’язаннями та забезпечення стабільності в суспільстві.
- •Державне регулювання економіки, цілі, функції, методи та межі.
- •Регуляторна політика у сфері малого та середнього підприємництва.
- •Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти.
- •Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі.
- •Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно-активного населення.
- •Діяльність держави щодо вразливих верств населення.
- •Національна безпека та її вплив на інститути держави.
- •Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.
- •Державне страхування у системі державного управління.
- •Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі.
- •Специфіка управління сферами культури, ідеології, та формування суспільної свідомості.
- •Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.
- •Вплив держави на розвиток охорони здоров’я, молодіжної політики та інформаційного простору.
- •Складові менеджменту державної влади.
- •Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •Організаційна структура органу державної влади.
- •Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.
- •Державна служба: організація, види, функції та мотивація.
- •65. Державна кадрова політика.
- •66. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.
- •67. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади
- •68. Раціоналізація державного управління.
- •70. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.
- •71.Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •72. Запровадження режиму економії в діяльності державної влади.
- •73. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління.
- •Державне управління як суспільне явище.
Європейська бюрократична модель державного управління.
Європейська модель державного управління включає всі форми державного правління, за винятком президентської, і грунтується, як правило, на партійній системі обмеженого політичного плюралізму. Для неї характерні закрита система державної служби (за винятком Великобританії), кадрова, наймана і змішана системи набору державних службовців. На відміну від США державне управління тут має більший обсяг повноважень у економічній і соціальній сферах. Еліта на вищих рівнях державної служби має високий престиж.
Осягнення європейського підходу до державного управління можна розпочати з короткого аналізу державного управління в Німеччині.
Складові завдань державного управління є основним питанням при з’ясуванні суті галузі державного управління. Американський підхід переважно погоджується, що її визначають політичний процес і законодавчі рішення. За такої ситуації спостерігається змішування політико-адміністративних функцій.
Німецький підхід до завдань державного управління підтримує розмежування політики і адміністрування, спирається на правову основу для визначення цих завдань. Правові норми визначають межі влади, за допомогою якої державне управління здійснює свої обов’язки.
Критерії економічності й ефективності створюють основу для управлінського ухвалення рішень в американському підході. Правові норми забезпечують лише широкий масштаб і мету, на основі яких державний адміністратор може ухвалити конкретне рішення. Раціональність спирається на критерії економічності й ефективності, що їх можна визначити за допомогою таких кількісних методів, як аналіз витрат/прибутків. Німецький державний адміністратор діє на іншій основі, яку характеризують так: «Адміністратор може діяти інакше ніж бізнесмен, і його при цьому не звинуватять в ірраціональності. За наявної традиції верховенства закону у ФРН раціональність громадської дії насамперед забезпечується зведенням до купи норм і фактів, а також через визначення повноважень для кожної дії. Німецькі та європейські державні адміністратори мусять діяти в межах вкрай жорсткої бюрократичної системи. Необхідні умови для розуміння ними своїх завдань та методів ухвалення рішень виникають із глибокого й досконалого знання конституції, законів та адміністративних процесів. Їхня освіта повинна мати переважно юридичний нахил, а це значною мірою впливає на розвиток європейського державного управління.
Європейський метод ґрунтується на давнішій, заснованій на праві традиції, яка визначає вивчення державного управління як галузі юридичної чи правової освіти. Європейські державні адміністратори мають чіткіше визначений предмет державного управління.
Конституційно-правові засади розмежування гілок влади в Україні та їх реалізація.
Основними політико-правовими інститутами традиційно виступають Парламент, Уряд, Глава Держави, Суди, політичні партії. Зважаючи на винятково важливий вплив таких інститутів, як органи територіального представництва і місцевого самоврядування, засоби масової інформації на процес ухвалення політичних рішень, включимо ці інститути також до складових політико-правової системи.
Основні політико-правові інститути. 2.1. Верховна рада (парламент) України
Парламент — узагальнююча назва представницького органу громадян, що здійснює законодавчу владу в державі.
Питання обрання, структури і повноважень парламенту були і залишаються визначальними у функціонуванні політико-правової системи. Це пояснюється ключовою роллю парламенту як у політико-правовій системі взагалі, так і в організації і здійсненні державної влади зокрема. У відповідності до ст. 75 Конституції України "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України".
Кабінет Міністрів (Уряд) України.
Виконавча влада - система центральних і місцевих державних органів та установ, що здійснюють владно-політичні і адміністративно-управлінські функції.
Своєрідною верхівкою виконавчої влади є уряд - орган, якому належить політична виконавча влада. Тому компетенція сучасного уряду не зводиться лише до виконання законів і забезпечення державного управління. Уряд суттєво, а інколи - і вирішальним чином впливає на стан, тенденції і перспективи розвитку політико-правової системи країни. Конституція України (ст. 113) визначає Кабінет Міні стрів (Уряд) України як вищий орган у системі органів виконавчої влади".
Функції Кабінету Міністрів
Функціонально Кабінет Міністрів виконує цілу низку завдань (ст.116 Конституції). Це завдання можна поділити на:
• загальні: здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконує Конституцію, закони, укази Президента;
• внутрішньополітичні, забезпечує дотримання прав і свобод людини, громадського порядку; здійснює заходи щодо боротьбі зі злочинністю, підтримання належного стану обороноздатності і національної безпеки,
• економічні: забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах зайнятості, праці і соціального захисту; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності та митної справи; забезпечує умови розвитку усіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності;
• бюджетні, розробляє проект закону України про Державний Бюджет, забезпечує виконання ухваленого Верховною Радою Закону про Державний Бюджет та подає Парламентові звіт про його виконання;
Глава Держави— є уособленням єдності нації і вважається найвищою посадовою особою в країні. Таке бачення є типовим практично для всіх політико-правових систем. Відмінності, у залежності від форми правління, полягають у статусі глави держави - чи він є своєрідним арбітром між гілками влади, чи очолює виконавчу владну гілку.
Конституція України визначає статус Президента як глави держави, що "виступає від її імені,... є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).
Функціонально Президент України здійснює такі повноваження (їх повний перелік наведений у ст. 106 Конституції України):
Судова влада є ланкою державної влади, що відповідно до закону ухвалює рішення, спрямовані на подолання суперечок між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами, а також між юридичними особами, якщо ці суперечки не можуть бути розв'язані в іншому встановленому законом порядку. Окрім того, суди здійснюють тлумачення Конституції і законів.
Відповідно до Конституції України, "судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції" (ст. 124).