4. Принципи державного управління та його функції.

Принципи:

1. Директивність управління і самостійність місцевих органів управління.

2. Принцип самоуправління (точніше самоврядування).

3. Принцип верховенства органів законодавчої влади.

4. Принцип цілісності і єдності: держава як цілісне ціле ,що не підлягає поділу.

5. Принцип гласності, прозорості та відкритості – обов’язковості обговорення ряду питань фінансового,соціального і політичного аспектів на засіданнях відповідних рад народних депутатів,з обов’язковим обнародуванням рішень.

6.Принцип достовірності-прийняття управлінських рішень на реальних і обґрунтованих показниках і висновках.

7. Принцип адміністративної і судової відповідальності за не виконання рішень чи не дотримання законів.

8. Принцип заохочення, пільг і привілеїв для державних службовців

9. Принцип ясності і простоти форм управління

10. Принцип спеціалізації,глобалізації, стратегічності

11. Принцип контролю.

12. Принцип обов’язковості і відповідальності.

Під функціями державного управління слід розуміти основні завдання, які виконують державні органи, їхні структурні підрозділи та посадові особи в процесі здійснення керівництва державою і суспільством. До функцій державного управління відносяться: планування, організація, комплектація кадрів, мотивація і контроль.

Планування передбачає визначення стану суспільства в певній політичній ситуації (де ми перебуваємо?), векторів і мети майбутнього розвитку (куди ми прямуємо?), правових, організаційних, ресурсних засобів, їх координацію та коригування щодо запланованої мети (з допомогою яких засобів ми досягнемо мети?). До державного планування слід віднести такі напрями державної діяльності: урядові програми, концепції різноманітних напрямів суспільного розвитку і реформування, формування державного бюджету, директивні та індикативні перспективні плани, президентські послання тощо. Поняття "організація" охоплює структуру і функції державних органів, а також пряме виконання ними державних рішень. Основною організаційною структурою на державному рівні є бюрократія, сутність якої грунтується на професіоналізмі управління та ієрархічному розподілі службових повноважень. Процес виконання управлінських рішень передбачає визначення змісту роботи і розподіл посадових повноважень, коригування структури і функцій організації відповідно до суспільних змін.

Комплектація кадрів включає декілька систем кадрової політики за: принципом покровительства (партійного або бюрократичного), коли керівник на власний розсуд призначає службовців, та принципом заслуг, коли добір кадрів здійснюється на основі здібностей, знань і навичок в умовах відкритого змагання (конкурсу); процедурою формування і перспективою службової кар'єри (кадрова, що передбачає призначення на державну посаду на постійній основі, здачу конкурсних екзаменів, наявність управлінської елітарної освіти, залежність просування по службі від вищих керівних органів; наймана — набір на посаду за контрактом, здебільшого на тимчасовій основі, із застосуванням спеціалізованих тестів, персональна відповідальність керівника за кадрову політику; змішана, яка поєднує кадрову і найману системи); ступенем соціальної мобільності і доступу до неї (відкрита і закрита). До мотивів державної служби відносяться: владні (кратичні), престиж, перспектива просування по службі, матеріальна винагорода і певні привілеї, прагнення реалізувати свої професійні надбання для суспільної мети, політичні переконання, зворотний зв'язок між керівниками і підлеглими.

У державній службі контроль виявляється у таких видах: конституційний контроль, підконтрольність органів держави законам, адміністративне судочинство, прокурорський нагляд, контроль фінансово-ревізійних органів, громадський контроль через опозиційні партії, пресу, групи тиску, референдуми, вибори тощо.