- •Державне управління як суспільне явище.
- •Методи дослідження та види державного управління.
- •Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.
- •Принципи державного управління та його функції.
- •Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
- •Фундаментальні складові державного управління як процесу.
- •Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.
- •Теорії виникнення держави та їх суспільна значимість. Основні риси держави.
- •Типологія держави, її устрою та вплив на управління.
- •2.По формі правління:
- •3.По формі державного облаштування (устрою) :
- •4.По діючому політичному режиму:
- •Суспільні функції держави та їх еволюція.
- •Економічна культура та її складові.
- •Основні теорії та школи управління.
- •Інституційні чинники та моделі державного управління.
- •Американська модель державного управління.
- •Японська модель державного управління.
- •Європейська бюрократична модель державного управління.
- •Конституційно-правові засади розмежування гілок влади в Україні та їх реалізація.
- •Законодавча влада та державне управління.
- •Інститут Президента та його вплив на процес державного управління.
- •Організаційна структура, функції та єдність виконавчої влади.
- •Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.
- •Регіональні особливості та регіональне управління: суть, цілі та специфіка.
- •Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави.
- •Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
- •Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •Громадянин в державному управлінні. Взаємовідносини громадян і органів державного управління.
- •Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.
- •Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.
- •Вплив методів прогнозування на вибір пріоритетів державного управління.
- •Характеристика параметрів прогнозу соціально-економічного розвитку України на коротко- та середньостроковий період.
- •Програмування як елемент державного управління: суть, принципи, методи та технологічні етапи.
- •Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.
- •Субординація і організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
- •Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
- •Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.
- •Процес прийняття рішень в державному управлінні та мотивація.
- •Контрольна влада у системі управління, іі органи та форми діяльності.
- •Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.
- •Управління природними ресурсами та державними підприємствами.
- •Державне управління корпоративними правами.
- •Управління доходами та видатками держави.
- •Управління борговими зобов’язаннями та забезпечення стабільності в суспільстві.
- •Державне регулювання економіки, цілі, функції, методи та межі.
- •Регуляторна політика у сфері малого та середнього підприємництва.
- •Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти.
- •Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі.
- •Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно-активного населення.
- •Діяльність держави щодо вразливих верств населення.
- •Національна безпека та її вплив на інститути держави.
- •Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.
- •Державне страхування у системі державного управління.
- •Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі.
- •Специфіка управління сферами культури, ідеології, та формування суспільної свідомості.
- •Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.
- •Вплив держави на розвиток охорони здоров’я, молодіжної політики та інформаційного простору.
- •Складові менеджменту державної влади.
- •Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •Організаційна структура органу державної влади.
- •Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.
- •Державна служба: організація, види, функції та мотивація.
- •65. Державна кадрова політика.
- •66. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.
- •67. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади
- •68. Раціоналізація державного управління.
- •70. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.
- •71.Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •72. Запровадження режиму економії в діяльності державної влади.
- •73. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління.
- •Державне управління як суспільне явище.
Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.
Функція планування полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей. Планування в управлінні має три мети: внесення моменту свідомої організації господарської діяльності; спонукання працівників «зазирати у майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку; критерій контролю фактичних параметрів.
Для того, щоб функція планування досягла зазначених цілей, вона має ґрунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, безперервність, масовість.
З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани.
Директивний план (від лат. directio — прямий напрям) має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. У разі директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці.
Індикативний план (від лат. indicator — покажчик) — це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.
Індикативні плани мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від планів директивних. 1. Індикативний план є комплексом рекомендацій; 2. рекомендації не мають обов’язкового характеру; 3. показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави; 4. мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку; 5. реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів. Із цього видно, що індикативне планування властиве економіці змішаного типу.
Організаційне планування має свої способи та методи, які відрізняються від способів і методів планування економічних показників господарської діяльності (балансовий, техніко-економічних розрахунків, економіко-математичне моделювання та ін.).
До методів організаційного планування належать: метод послідовного опису операцій; графіки виконання; метод сітьового планування й управління; метод робочого календаря.
Метод послідовного опису операцій. Суть цього методу полягає у складанні плану послідовного виконання робіт, у якому кожна з них описується з необхідним ступенем деталізації. План може бути складений у вигляді послідовного переліку операцій, у вигляді схеми чи таблиці.
Графіки виконання. Графіки виконання передбачають, що, коли і ким має бути зроблене у межах певних строків виконання (початок і закінчення робіт).
Метод сітьового планування й управління. Процес сітьового планування полягає у побудові таблиць робіт, де вказуються параметри, що характеризують їх тривалість, та сітьового графіка, де зазначено послідовність робіт.
Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.
Прогноз (грец. — передбачення) — це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням. Прогнозування дає змогу формувати рекомендації щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу. Система управління охоплює передбачення як випереджувального відображення дійсності. Передбачення включає гіпотезу, прогноз і план (програму).
Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Прогноз порівняно з гіпотезою має більшу визначеність і достовірність, оскільки базується не тільки на якісних, а й на кількісних параметрах. План (програма) — це комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних цілей. Суттєвою відміною між прогнозуванням і плануванням є та, що прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми) містять однозначні рішення, які (тією чи іншою мірою) мають ознаки директивності й індикативності. Виділяють такі основні принципи соціально-економічного прогнозування: цілеспрямованості, системності, наукової обґрунтованості, адекватності, альтернативності. Важливою умовою принципу системності є необхідність забезпечення інформаційної єдності прогнозів різних ієрархічних рівнів.
Прогнози можна класифікувати за наступними критеріями. За масштабами об’єкта прогнозування (залежно від рівня агрегування) прогнози поділяються на глобальні, макроекономічні, секторів економіки, міжгалузевих народногосподарських комплексів, галузеві, регіональні, локальні, підприємств та ін. За часом випереджання (прогнозним горизонтом) прогнози класифікують на оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та далеко строкові. За елементами та напрямами відтворення вирізняють прогнози первинних факторів виробництва та прогнози суспільних потреб. Прогнози первинних факторів виробництва є вихідними в системі економічного прогнозування. До цієї групи належать: прогнози природних ресурсів (землі, води, палива, мінеральних ресурсів); матеріальних ресурсів (прогнози виробництва продуктів переробки природних ресурсів); трудових ресурсів (демографічні прогнози, прогнози трудових ресурсів, прогнози ринку та продуктивності праці); фінансових ресурсів (прогнози доходів та витрат бюджетів і фондів, інвестицій тощо); науково-технічні прогнози і т. п. До прогнозів суспільних потреб належать прогнози, що характеризують потреби в продукції (роботах, послугах). З огляду на це виокремлюють прогнози загальнодержавних, виробничих, особистих і т. п. потреб, а також прогнози економічної кон’юнктури.